«Кожен фотограф — це оповідач, — переконана моя співрозмовниця, — а камера дає йому можливість виразити своє бачення світу. За кожним фото стоїть історія. Яка саме — це вже вирішувати кожному…»
Подружжя тернопільських фотографів Тетяна Крушельницька та Назар Базюта — мандрівники із «стажем» у кілька десятків країн. Якщо подорожі — це найкраща освіта, то у Назара і Тані їх уже понад двадцять! Аби перерахувати усі країни, де вони побували, не те що статті, а цілої газети не вистачить… Під «прицілом» їхніх фотооб’єктивів побувала майже вся Європа — така різна, але уся незабутня та цікава… Романтичний флер Італії, динамічне життя Німеччини, прохолодне гірське повітря французьких Альп і сонячні пляжі Албанії, багатогранний і неймовірно колоритний Стамбул, де подружжя прожило понад рік…
— Любов до мандрів — це любов, «прошита», вочевидь, десь на генному рівні, — каже Таня. — Тішуся, що цю любов зі мною розділив і чоловік. А ще у нас спільне захоплення фотографією — живучи фактично «на валізах», ми обрали заняття, яке не прив’язуватиме нас до якогось конкретного місця…
Вони завжди напоготові, «творчо озброєні» й здатні впіймати цікавий момент. Вони знають, як зафіксувати життя в одному знімку. Вони небанальні та оригінальні у всьому, що б не робили. І фотографії у них не прості, а… нешаблонні та «смачні»! Адже наші земляки займаються так званою фуд-фотографією, яка нині надзвичайно популярна у всьому світі. Замовляють їм зйомки клієнти практично звідусіль: і з Європи, і з Азії, і навіть… з Австралії!
— Специфіка нашої роботи в тому, що ми не просто фотографуємо уже готові страви для меню іноземних ресторанів чи інших закладів, а… спершу самі їх для цього готуємо, — розповідає Тетяна. — Головне завдання будь-якого фуд-фотографа — зробити так, щоб кожен негайно захотів з’їсти зображене на фото. Але водночас фуд-фотографія — це не лише про викликання слиновиділення, а про те, як зробити світлину тієї чи іншої їжі так, щоб привести у захоплення не тільки шлунок, а й мозок та серце…
З фотооб’єктивом — по світу
— Фотографію я любила з дитинства, — розповідає Тетяна Крушельницька. — Усе за «традиційною» схемою фотолюбителів: старенький ФЕД, темна кімната і славнозвісна червона лампа… Тож навіть після закінчення факультету іноземних мов Тернопільського педуніверситету працювати подалася… до фотолабораторії. Далі — навчання у столичній фотошколі і, звісно ж, практика, практика, і ще раз практика… Пригадую, як якось на два дні «експромтом» гайнула з фотоапаратом до Каїра — ось де у кадрі було реальне життя! А як забути «космічні» краєвиди Сицилії, по якій ми каталися перед тим, як вийти на вулкан Етна?.. Узагалі, якщо хочете постійно мати пригоди – рекомендую купити фотоапарат і постійно з ним ходити. (Сміється, — авт.) Але фотографами не стають просто так, одночасно з купівлею фототехніки. Сутність фотографії – це не професійний фотоапарат, а хороший ракурс і кадр. І — найважливіше — здатність побачити живі, правдиві та неприховані емоції, переживання моменту. Все, що я фотографую, — це мій спосіб спілкування зі світом, це мій внутрішній голос, це я сама… Вміння фотографувати – це передусім творчість, а вже після цього копітка повсякденна робота. Не люблю так званих «постановочних» фото, люблю, коли знімок передає настрій, емоції, переживання… Найбільше люблю портрет та репортаж. Люблю і стріт-фото: за те, що можна схопити момент часу, який ніколи більше не повториться, залишаючись для персонажів фотографії звичайною невидимкою. Узагалі, працюю в багатьох напрямах, люблю нове та незвичне, тож коли звернулися замовники з проханням, чи не могли б ми відзняти рецепт, погодилися. Відфотографували, зацікавилися, і пішло-поїхало… Звичайних чи нецікавих моментів у зображенні не існує, треба просто вміти їх донести до кожного. Кажуть, у кожній хорошій фотографії прихований цілий світ… Вважаю, що цікавим і оригінальним можна зробити будь-який жанр, і професійне фуд-фото — не просто картинки в меню, а фотографії з ідеєю.
Наразі фуд-фотограф в Україні — досить рідкісна професія. Така фотографія вимагає певних навичок та вмінь: як суто технічних, так і мистецьких. Якщо ви запитаєте шеф-кухаря про те, що ж головне в приготуванні будь-якої страви, ніколи не отримаєте однозначної відповіді. Адже важить усе — від найдрібніших смакових до візуальних деталей. Те ж і з фуд-фотографіями: тут потрібно вміти «грати» з кольором, освітленням, передати текстуру продуктів і зробити це апетитно в двовимірній площині…
«Смачного!» в пікселях
— Фотографія ніколи не передасть запах і смак, але її головне завдання — максимально наблизитися до цього. У кожної спеціалізації є свої складності. Їжа зберігає свою «фотогенічність» дуже недовго — бо ж швидко стигне, сохне, тане або в’яне, — продовжує Таня. — Ви повинні бути морально готові знімати свою страву ду-у-же-дуже швидко або переробляти все по кілька разів. Тому й це складніше, ніж видається, бо треба знати, як передати об’єм тієї чи іншої страви, під яким кутом усе це сфотографувати. Більше того, ще й як зготувати, гарно викласти і як стриматися, щоб відразу не з’їсти… А ще й на «модель» не пожалієшся — мовляв, кліпала-крутилася, чи, навпаки, була неемоційна і «запорола» зйомку. (Сміється, — авт.) Тут усе тільки в твоїх руках. Я одночасно — і генератор ідей, і закупівельник продуктів, і шеф-кухар, і стиліст, і фотограф… У «творчому тандемі» з чоловіком у нас нині такий розподіл праці, що я займаюся фото, а він відеозйомкою — для одних із замовників ми ще й процес приготування страви знімаємо. Узагалі, за час, що займаюся фуд-фотографією, я вже майже «кулінарний ступінь» здобула… (Сміється, — авт.) Готувала все, що завгодно — і це при тому, що раніше з кулінарією була на «ви», і якби мені років п’ятнадцять тому хтось сказав, що буду таким займатися, то довго сміялася б…
Тайська кухня, китайська, класична французька кухня, страви середземноморської кухні — усе це я, перш ніж сфотографувати, мусила приготувати… У нас якось були замовники з Австралії, то друзі напівжартома «підколювали» – ви як там, м’ясо кенгуру ще не готували? (Сміється, — авт.). Траплялися різні казуси: то потрібних інгредієнтів не могли знайти і в Чорногорії замість селери різали в салат… листя звичайної пальми, то в Тернополі шукали кілька років тому ще «екзотичне» для нас кокосове молоко чи равликів… Із приготуванням страв теж чимало казусів траплялося: як не з британським біф-веллінгтоном п’ять годин промучишся, то безглютенова-безвуглеводна випічка не підросте-не вдасться… Дехто вдається до професійних хитрощів і замінює справжні складові на декоративні, більш «фотогенічні» — скажімо, беруть губку замість бісквіта чи клей ПВА замість соусу, але для мене важливо, щоб мої фото були справжніми: зі справжньою їжею, справжнім посудом, справжніми інгредієнтами та справжнім процесом приготування.
Фуд-фотограф сам насамперед повинен бути гедоністом та гурманом. Як фотографувати «смачно»? — Від душі! Перш за все фотографу і самому має бути «смачно» — в усіх значеннях цього слова… Для мене одна з найапетитніших страв, яку довелося знимкувати-готувати, — куряче філе з персиками, білим вином і стручками ванілі, рецептом якої ділюся з читачами “НОВОЇ…”. Ніколи б не подумала, що такі прості інгредієнти так неймовірно поєднуються і смакують. До речі, про «смакують» — бо ж усіх зазвичай цікавить подальша доля приготованих страв. Так, приємним «побічним» ефектом професії фуд-фотографа є те, що усі наші «моделі» потім будуть нами ж і з’їдені. Ось вам і відповідь на риторичне запитання, чи фотографія може «нагодувати»…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: тернополяни, фуд-фотограф
