Юліана Качоровського в 90-их роках добре знали у Тернополі, а ще більше був відомий його магазин «Молоко», що біля катедрального собору. Власника культового закладу вже давно нема серед живих. Магазин кілька років тому перейменували. Проте останніми днями у місті знову заговорили про Юліка — так його називали друзі. Згадали про страшний випадок, що стався 24 роки тому… У ніч із 20 на 21 вересня 1997-го року бізнесмена і його дружину Євгенію Беднарчук застрелили у власному будинку в селі Підгороднє, що неподалік обласного центру. Резонансна справа про жорстоке вбивство понад два десятиліття була «висяком». І лише днями слідчі поставили крапку і передали матеріали до суду. Обвинувачення висувають родичу бізнесмена, який вже теж… покійний. Судити нема кого і справу мали б закрити, але рідні обвинувачуваного наполягли на дослідженні матеріалів у суді. Вважають, що чоловік непричетний до злочину, тож хочуть довести його невинуватість. Якою ж буде розв’язка цієї трагічної історії?

«На похорон приїжджав Ян Табачник»
Про розкриття давнього злочину днями повідомила Тернопільська обласна прокуратура, а 25 жовтня слідчі скерували справу до суду. Юліану Качоровському на момент убивства було 49 років, його дружині Євгенії Беднарчук — 62 роки. Родичу, якого обвинувачують у вчиненні непоправного, на той час виповнилось 33 роки, мешкав у центрі Тернополя. Не стало його сім років тому. Наразі не називаємо імені чоловіка, поки не почалося слухання справи в суді. Юліан Дмитрович був засновником ПП «Торговий Дім Баланс», мав власні магазини, будував молочне господарство. Та тієї вересневої ночі в Качоровського і його дружини відібрали життя. Вбивця застрелив у хаті навіть їхню собаку породи доберман-пінчер. Мешкало подружжя на вулиці Тернопільській у Підгородньому. Наша журналістка поспілкувалася із сусідами Качоровського і з його спадкоємцем.
— На околиці нашої вулиці в 90-их будувались прості люди, а там далі — заможні з Тернополя, — розповідає місцева мешканка Наталія Ткачук. — Зводили маєтки суддя, прокурор, лікар, директори спиртозаводу, овочевої бази, будівельної компанії… Не всі залишились тут жити. Бачите, три однакові будинки? Середній із них належав Юліану. Сусідні теж будували під його керівництвом для двох заможних осіб. Проте після трагедії власник будинку, що ліворуч, так і не поселився — продав. Господар, що праворуч, жив трохи, але згодом переїхав на Рівненщину. Страшний випадок із подружжям стався на наш храмовий празник — Різдво Пресвятої Богородиці. Вранці виносили їхні тіла, собаку пристрелену… Юліан був багатим, але не зазнавався, мав добре серце. Це нині його будинок непримітний, а на той час вважався палацом. Може, комусь щось не догодив чи когось завидки взяли…

— Це був вересень. Добре пам’ятаю той день, — зітхає сусідка Фаїна Никитюк. — Я ходила на похорон Юліана. Приїжджав попрощатися його друг-акордеоніст Ян Табачник. Обіцяв знайти вбивць. Але чи шукали правоохоронці, чи ні — невідомо. Поговорили про вбивство якийсь час і забули. Загадок у цій історії багато. Розповідали, що Юліан того вечора повернувся з Києва. Був саме у ванній кімнаті, як прийшов «гість» зі зброєю… Вранці до них заїжджав син Євгенії від першого шлюбу Анатолій. Стукав у двері, ніхто не відчинив. Хотів узяти вітчима на риболовлю, але подумав, що той спить втомлений з дороги, тож поїхав сам. А вже згодом на сполох забили сусіди. Насторожила дивна тиша на подвір’ї подружжя, зашторені вікна… Юліан був щирим. Хто б у нього не просив гроші — давав. А тоді були важкі роки: дефіцит, безгрошів’я, зарплати по пів року не платили. Качоровський настелив за власні кошти асфальт на усій нашій вулиці! Дотепер дорога в гарному стані. Не збирав із сусідів ні копійки. «До мене різні люди приїжджають, мушу привести дорогу до ладу», — казав. Розуміємо, що в бізнесі не все так просто. Задля грошей кулі не шкода…

«Все ішло в бізнесі, як по маслу»
У будинку Юліана Качоровського нині самотньо живе його шваґро Олег Бурлуцький — чоловік сестри Софії. Торік остання відійшла у засвіти. «Заходьте!» — запрошує господар до хати. Хоч і не приховує здивування цікавістю до давнього випадку. Влітку пана Олега викликали на допит, але він не знав, що слідство вже завершили. Читає уважно в телефоні новину про розкриття правоохоронцями злочину, на мить поринає в думки.
— Минуло 24 роки. Навіть не уявляю, кого будуть судити… Пишуть, що племінника 1964-го року народження, якого нема серед живих. Кого мають на увазі? Можливо, двоюрідного брата, який працював разом із Юліком, і помер кілька років тому, — міркує пан Олег. — Він був молодший, тож його сприймали за племінника. Якщо це так, то я дуже здивований… Це нісенітниця. Ніколи б не подумав. Може, хочуть на мертвого спихнути…
У Юлікової мами були сестра і брат. Сестра не мала дітей, а в брата були донька і син, про якого я щойно згадав. Моя дружина — єдина рідна сестра Юліка. Ми з дружиною дітей не мали. Юлік походив із бідної родини, яка жила в глиняній хатині у районі, де нині «Орнава». Потім вони отримали квартиру на вулиці Островського. Ми із дружиною також жили в тому будинку. Мешкала там і майбутня дружина Юліка з сином. Так і познайомилися, зійшлися жити. Хоча Євгенія була трохи старша, але між ними були гарні стосунки. Дружина працювала касиркою на вокзалі. Бог дав Юліку дар до бізнесу! У нього все ішло, як по маслу. До того ж був дуже працьовитий і наполегливий. Не мав якоїсь особливої освіти, після школи відслужив у армії, працював на будові, а за тим спробував себе у бізнесі — починав із торгівлі ґудзиками, продуктами, згодом — пальним у великих обсягах. Мав господарський комплекс і два магазини — «Молоко» і меблевий на «Дружбі». Залишив пасинку квартиру на Островського. Самі ж з дружиною переїхали в Підгороднє. Той пасинок працював у міліції — у шостому відділі. Його, на жаль, вже теж нема серед живих. Чому не допоміг розкрити злочин про вбивство матері? Не знаю… Нам нічого не повідомляли.

«12 пострілів по подружжю, вбитий собака…»
«Підозрюваний причетний до вбивства рідного дядька і його дружини. Він був керівником ферми у свого родича, — подає інформацію поліція. — Дізнався, що дядько їде до Києва, аби взяти великий валютний кредит для відкриття заводу. Бізнесмен мав намір відлучити племінника від родинного бізнесу. Це не сподобалося чоловікові, тож вирішив помститися — прихопив вогнепальну зброю та пішов «у гості». Власники будинку пустили його. Зловмисник, здійснивши 12 пострілів у дядька і його дружину, інсценував пограбування і втік».
— Наскільки мені відомо, Юлік їхав до Києва по кредит зі знайомою працівницею банку, за кермом був водій, ніби ще хтось їх супроводжував, — розповідає пан Олег. — Шваґро мав заїхати до магазину «Молоко», але не повернув туди. Розвіз усіх по домівках і попрямував у Підгороднє. Ще встиг розпакувати одяг, придбаний у Києві, заніс до кухні торт. А потім пішов у ванну. Мабуть, хтось саме тоді й прийшов… Юлік навіть толком не встиг одягнутися. В будинку не було відеокамер, тому достеменно невідомо, що там сталося і чому. Коли наступного дня подружжя знайшли мертвими, то в Юліка ще текла кров. Очевидно, ще мучився… Стільки куль у них випустили, а сусіди нічого не чули. Дивно, адже будинки зовсім поруч. Юліка застрелив хтось із рідних чи близьких, бо вони б так легко не впустили чужих. Тоді були бандитські 90-ті, одні одних остерігалися. Сусіди помітили наступного дня, що на подвір’ї підозріло тихо. А Юлік завжди прокидався вранці, ішов на пробіжку, був активний. Викликали міліцію. Будинок замкнений, автомобіль — у гаражі. Міліціонери вибили вікно в ванній кімнаті й залізли в будинок. Там побачили страшну картину…

Ні сестру Юліана Софію, ні шваґра до слідства не надто допускали. Щось поговорювали про підозрюваних, перевіряли їх, але з роками все так і затихло. Пан Олег показує протокол огляду місця події, а ще відписки з прокуратури. З матеріалів справи відомо, що застрелили подружжя у холі будинку на першому поверсі. Євгенія померла, тримаючи прикрите руками обличчя… Юліан або ще боровся з нападником, або намагався піднятися поранений, бо в нього була зламана нігтьова пластина. По усіх кімнатах розкидані речі, перевернуті меблі, розпорені матраци, порожні альбоми від нумізматики, бірки від коштовностей… На вулиці тоді було болото, тож убивця добряче наслідив у будинку, навіть на одному шматку болота залишився відбиток розміру взуття. А ще залишив у помешканні відбитки пальців… Собаку пристрелив у вітальні. Цікава деталь: на килимі в іншій кімнаті лежав зуб собаки. Можливо, тварина напала на «гостя», покусала. У кімнатах, навіть на другому поверсі, були краплі крові — ймовірно, вбивці. Чому тоді не розкрили страшний злочин? Вочевидь, хтось покривав злочин.

Кому дістався маєток Юліана?
Юліан Качоровський не мав дітей, тож не було найближчих спадкоємців. Тривалий час його будинок у Підгородньому був опечатаний. За рік-другий постало питання про успадкування. Претендували на майно сестра бізнесмена Софія та син дружини Юліана Анатолій.
— Софія дуже важко пережила трагедію, — продовжує пан Олег. — Вона тоді лежала хвора, то страшна звістка її геть пригнітила. Питання успадкування майна стало випробуванням. Син Євгенії хотів, щоб будинок дістався йому. Але, за законом, моя дружина мала право оформити на себе, адже за документами саме на неї і будували це житло. Просто Юлік мав тоді квартиру, тож записав будинок на сестру. Софія допомагала Євгенії робити там ремонти. Згодом моя дружина оформила документ про дарування братові. Усе це, звісно, були формальні моменти, бо ж у цьому будинку вкладено зусилля, гроші та великі надії Юліана. Непросто було в судах довести наше право тут проживати, бо всюди гальмували. На Юліковій смерті не один нажився… Нам так і невідомо, кому дістався його бізнес, де поділися його три автомобілі, чому не залишилося ні копійки… Автомобілі він оформляв на наближених осіб, тоді небезпечно було записати все майно на одну особу. Коли нам нарешті у 2000-их роках дозволили поселитися у цьому будинку, я спробував знайти хоч один автомобіль Юліана. Дізнався, на кого він записав, пішов до того чоловіка, але мені не відчинили дверей. Юлік багатьом знайомим позичав гроші. У будинку знайшли зошит із записами сум і осіб від 1994 до 1997 року. Подейкують, що тих людей теж викликали на допити, що вони комусь нібито повертали гроші… Не було контролю з боку рідних, тому робили, що хотіли. У такій каламуті й заминали справу…

Пан Олег показує кімнати в будинку — всюди ідеальна чистота. У помешканні досі все стоїть нерухомо із 90-их років. Оселя нагадує музей. Нинішній господар живе в маленькій кімнатці. Відчувається, що в тому будинку закладена не його історія, він просто береже пам’ять.
— Юлік міг собі дозволити дорогі речі. Майже усі меблі — імпортні. Такий диван на той час я бачив по телебаченню в Лукашенка з Білорусі, — усміхається пан Олег. — Телевізор Philips розміром 114 см по діагоналі в 90-их був фантастикою. На другий поверх я зрідка піднімаюсь, хіба щоб узяти книгу в бібліотеці. Ось на підлозі сліди від куль… Юлік міг ще жити…

«Дві руки на могилі тримали кільце…»
Могила Юліана Качоровського і його дружини Євгенії — на міському кладовищі. На барельєфі — обличчя замисленого подружжя, із гранітних плит виринають дві руки, ніби здійняті в молитві.

— Це Табачник подбав про пам’ятник, — розповідає шваґро. — У руках ще було велике кільце — мабуть, на знак любові подружжя, але прикро, що вандали вкрали, щоб здати на металобрухт. Юлік дружив із Яном Табачником. А все через мене. Якось я сказав дружині, що мені дуже подобається, як той грає на акордеоні. Софія обмовилась Юліку. Коли Табачник приїхав до Тернополя з концертом, Юлік познайомився з ним і згодом потоваришував.
В одному з інтерв’ю незадовго після вбивства Юліана Качоровського Ян Табачник розповідав тернопільському журналісту Михайлу Маслію таке: «Це для мене величезна рана, яка ніколи не загоїться. Я дуже любив і поважав цю людину, його дружину. Приїжджав до нього, як до рідного брата, мене завжди любили і зустрічали в цьому будинку. Якщо хтось думає, що були якісь від цього вигоди, глибоко помиляється. Це була взаємна дружба двох людей, які робили добро людям. Я знаю, що Юлік допомагав церковним конфесіям у Тернополі, побудував пам’ятник загиблим у Другій світовій війні. У його молочному магазині були найнижчі ціни. А це дуже важливо, у той час, коли люди живуть у злиднях. Він робив багато благодійних справ, допомагав сиротам, ветеранам, пенсіонерам. У цьому ми з ним чимось споріднені. У Юліана та його дружини буде непоганий пам’ятник від його друга. Треба свято ставитися до людей, яких ти любиш у житті».

«НОВА…» звернулася по коментар щодо розслідування справи про вбивство Юліана Качоровського і його дружини до першого заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури Олександра Божка.
— Трагічна подія сталася в 1997 році, цьогоріч нарешті завершено розслідування завдяки належним чином скоординованим заходам слідчих та працівників карного розшуку обласної поліції, а також прокурорів обласної прокуратури, — зазначив Олександр Сергійович. — Дещо доопрацювали, зібрали додаткові докази. Вдалося розкрити злочин, повідомити про підозру і скерувати до суду обвинувальний акт. Рідні обвинувачуваного хочуть його реабілітації, тому провадження передали до суду. Особа є невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Прийшовши торік на посаду в Тернопільську обласну прокуратуру, заслухав стан слідства та процесуального керівництва в кримінальних провадженнях за фактами умисних вбивств минулих років та взяв їх під контроль. Наразі ми змогли спільними зусиллями з правоохоронцями добитися істини у цьому провадженні. Працюємо і над розкриттям інших злочинів.