З об’єктивом — на… леопарда, або Як тернополянин в Африці «фотополював»

Адже, погодьтеся, не щодня побачиш кадри, як граційно підкрадається лисиця, зворушливо заглядають совенята чи сторожко веде вухами вовк, не кажучи вже про моменти, коли фотографу вдається відобразити на фото грізний лев’ячий рик, величну поставу слона чи грацію гепарда…

Тернополянин Володимир Бурдяк працює у досить незвичному жанрі: він – фотограф-анімаліст. У своєму жанрі він уже досяг неабиякого успіху: нещодавно наш земляк став одним із переможців конкурсу «Вікі любить Землю». Його світлина з двома совами, зроблена на Кременеччині, стала однією з переможниць у номінації «Найкpаща cвiтлина облаcтi» і увійшла до ТОП-10 фотогpафiй конкуpcу.

Фотокадри вирішують все!

Він — фотограф-несподіванка, чия історія не схожа на типові “сторі” фотолюбителів… Не було ФЕДа чи “Свеми”, темної кімнати і червоної лампи…
— Хоча займаюся фотографією ось уже десять років, до цього захоплення я прийшов уже в доволі зрілому віці, — розказує пан Володимир. — Я займаюся дизайном, і коли працював у видавництві «Новий колір», до нас прийшов відомий тернопільський фотограф-анімаліст Едуард Кислинський, нині, на жаль, уже покійний. Він приніс свої фото дикої природи, я подивився на них, зацікавився… Едуард запросив мене поїхати разом з ним пофотографувати, я спробував і зрозумів, що це моє! «Озброївся» стареньким NikonD70 і — гайда на фотополювання! Едуард став не лише моїм другом, а й творчим наставником, разом ми стільки найрізноманітніших місць в Україні та по всьому світу в пошуках найцікавіших кадрів об’їздили… Мені подобається жанр анімалістики, адже тоді фотограф має безліч джерел для натхнення.

Мене надихає дика природа — і та, яку я зустрічав у екзотичних країнах, подолавши заради цього тисячі кілометрів, і та, яку можна зустріти, від’їхавши десяток кілометрів від рідного міста… Інколи люди, дивлячись на мої фото, часто запитують: “Де ти це зняв?” і бувають вражені відповіддю, що у них під носом… (Сміється, — авт.) Так, те саме «переможне» фото сов ми «вполювали» на Кременеччині, фотографувати лосів їздили на Рівненщину, а зубрів — у Сколівські Бескиди… Життя тварин довкола нас — неймовірне, варто лише придивитись!

«Слон топтався біля намету, а гепард вистрибнув на авто»

— На жаль, в Україні дикої фауни залишилося не так багато і впіймати її в об’єктив дуже складно, — зазначає чоловік,— отож у погоні за кадрами я двічі їздив до Африки і на Шрі-Ланку. Це були незабутні враження! Кенія — країна контрастів: із неймовірною дикою природою й унікальними національними парками, тим часом як місцеве населення живе дуже бідно і криміногенна ситуація там дуже напружена. Водій, якого ми спеціально замовляли, аби поїхати на фотозйомку, увечері завозив нас до готелю і по-дружньому радив: «Сидіть тут і до ранку на вулицю навіть не показуйтеся…»

Екстриму вистачало і коли фотографували у савані: то біля намету, де ночували, вранці побачили величезні слонячі сліди — нас, сонних, слон міг просто затоптати, то гепард вистрибнув просто на автівку… А коли ходили їсти до польової кухні, нас супроводжував охоронець із рушницею. Полювання у цих парках заборонене, тож дикі тварини почувають себе надзвичайно комфортно, зовсім не боячись людей. Слони, бегемоти, зебри, жирафи — всі так і просяться у кадр!

А граційні хижаки з родини котячих — гепарди, леопарди, леви, рисі — моя особлива фотолюбов… На Шрі-Ланці леопардів надзвичайно багато, саме задля кадрів з ними туди їздить більшість фотохудожників зі всього світу…

Фотограф — це мирний снайпер

— Хто справді пробував шукати і фотографувати диких тварин, погодиться, що частіше за все для фото дикої тварини потрібне везіння, везіння і ще раз везіння, — зізнається Володимир Бурдяк.

— Ви можете ходити цілий день, і все марно. І коли вже нічого не сподіваєтесь, раптом раз — з’явився момент… Секунда затримки – і вже запізно! Тому складові гарної світлини фотографа-анімаліста — це везіння і, звичайно ж, професіоналізм майстра та якість фототехніки…

Це важка у прямому й переносному значенні справа: в середньому наплічник з усіма «фотоприбамбасами» — об’єктивами та акумуляторами — важить до десяти кілограмів, а тепер спробуйте походити з ним увесь день!.. Фотограф у «засідці» дуже схожий на снайпера: і маскувальним костюмом, і тим, що багато годин доводиться терпляче вичікувати.

От тільки фотограф – це мирний снайпер: не уявляю собі, як нині, у ХХІ столітті, можна полювати і вбивати тварин просто заради розваги… Власне, своїми фото я хочу показати велич та красу дикої природи, яка вона є, якою завжди була і якою повинна залишитися для наших дітей.

Постановочні чи студійні фото мені не дуже цікаві, а от динаміка та азарт фотополювання щоразу змушують пакувати наплічник і кудись «підриватися». Дружина уже звикла до того, що я можу прокинутися вдосвіта і гайнути кудись у погоні за кадрами…

Зрештою, вона знала, за кого виходила заміж: невдовзі після нашого весілля я на місяць вирушив до Африки. (Сміється, — авт.)
У закордонні «вояжі» найкраще вирушати з супутником, а фотографів-анімалістів, які цим займаються, в Україні можна порахувати на пальцях руки. Проте я зрозумів, що не обов’язково їздити в екзотичні місця — неймовірна краса є недалеко від нас…