Оксані Ганулі, вчительці біології Теребовлянської спеціалізованої школи-ліцею, було 39 років. Не змогла побороти коронавірус. Два тижні медики районної лікарні намагалися врятувати її, але 16 жовтня життя обірвалося. Смерть Оксани Михайлівни сколихнула всю Теребовлю. Така молода, залишила двох синів. Берегла себе, остерігалася, як тільки проявилися перші симптоми — відразу поїхала до лікарні, але…
Першою захворіла на COVID-19 мама Оксани Михайлівни, проте вони не зустрічалися в той період, були на карантині. Вчителька надзвичайно хвилювалася за маму, коли та потрапила до лікарні. Усі обов’язки з догляду взяв на себе батько. Все обійшлося, хоча мама була в групі ризику через цукровий діабет. Натомість Оксана Михайлівна ніколи не скаржилася на здоров’я, проте ніби відчувала, що коронавірус стане для неї фатальним.
Одна донька загинула в ДТП, іншу забрав… коронавірус
Смерть Оксани Ганулі — безмежно болюча втрата для її рідних. Чоловік Руслан і сини у розпачі. Старший син Роман — студент, молодший Орест — семикласник, мама була його класною керівничкою. Не передати, в якому стані батьки Оксани Михайлівни після непоправної втрати. Вже другої… Кілька років тому вони поховали доньку Світлану — загинула в ДТП. Їхала з батьками, померла у них на руках… Усі ці роки Оксана була їхньою розрадою і підтримкою. На жаль, тепер це буде лише спогадом.
— Оксана Михайлівна завжди цікавилася медициною, була обізнана в цій галузі, навіть вела спеціальний курс для школярок, — розповідає її колега, заступник директора з навчально-виховної роботи школи-ліцею Оксана Федорчук. — Коли занедужала мати, вона розуміла всі ризики. Не мала права контактувати з батьками, але безперервно телефонувала до них, радилася з медиками. У лікарні в Теребовлі на той час не було місця, пропонували доправити її матір до Чорткова або Гусятина. Рідні відмовилися, бо вона була у важкому стані. У Теребовлянській районній лікарні в екстреному режимі відкрили нове інфекційне відділення і прийняли її туди. Це був перший складний випадок захворювання в нашій околиці. «Страшно, коли людина гасне з кожним днем», — казала Оксана Михайлівна. Переживши таке з рідною людиною, колега була дуже обачною, носила на роботі респіратор, обробляла руки антисептиком. Радили медики багато пити, в колеги на столі завжди стояла пляшка з водою. Ми з нею працювали в одному кабінеті, розуміли одна одну, між нами ніколи не було суперечок. Не знаю, де саме заразилася вірусом Оксана Михайлівна — можливо, у школі, адже ми контактуємо з дітьми, а не в усіх можуть проявлятися симптоми.

«Якщо хтось піде до церкви, дайте за моє здоров’я»
«Нехай душа Оксани Михайлівни, яка пішла в захмарну далечінь, буде спокійною. Нехай дзвенить дзвіночок. Нехай цвіте квітка. Царство небесне, світла пам’ять! Поки ми її пам’ятаємо, вона серед нас!» — висловили співчуття на сторінці школи у Фейсбуці.
— Оксана Михайлівна — світла, життєрадісна і позитивна. Для нашого колективу це велика втрата. Досі не можемо змиритися, — зітхає Оксана Федорчук. — Наразі у нас дистанційне навчання, боюся згодом зайти до кабінету біології і застати порожнечу: стіл моєї колеги, підручники… Занедужала Оксана Михайлівна напередодні Дня вчителя. З 2 на 3 жовтня у неї раптово піднялася температура — неможливо було збити. Викликали швидку, забрали до лікарні. Ми спілкувалися по телефону майже щодня. У неї підтвердили коронавірус, лежала в палаті ще з трьома пацієнтами. Оксана Михайлівна вірила, що одужає. Розповідала, що температуру вдалося збити, але падала сатурація — одягалася кисневу маску. За тиждень до смерті попросила у групі нашого педагогічного колективу в Viber: «Якщо хтось буде іти до церкви, дайте за моє здоров’я». «Все буде добре!» — підтримали ми. У відповідь Оксана Михайлівна надіслала дві квітки. Наші вчителі молилися за її одужання, давали на Служби Божі, збирали кошти на лікування. Кинулись допомагати нашій вчительці й інші навчальні заклади Теребовлі й довколишніх сіл. Коли я наступного дня після її повідомлення зателефонувала — не підняла слухавку, мабуть, не могла, але ми ще листувались через соцмережу. Її стан погіршувався, почали відмовляти нирки, довелося підключити апарат ШВЛ. 13 жовтня я написала Оксані Михайлівні: «Як ви себе почуваєте? Приходьте вже до школи! Мені без вас дуже сумно. Люблю, чекаю, шаную!». Але цей допис так і залишився непрочитаним. За два тижні від перших симптомів колеги не стало. Ми сподівалися, що вона зможе побороти недугу, бо ж молода, ніби не мала хронічних захворювань, але сталося непоправне…
«Навчання важливе, але найважливіше — життя»
Оксана Гануля вчителювала 11 років, педагогічну освіту здобула в Тернопільському державному педагогічному університеті. Нині осиротів її 7-ий клас у школі-ліцеї. Ніхто з вчителів не зважується замінити її як класного керівника, бо треба прийти до класу, а там — очі сина Оксани Михайлівни.
— Прощання з Оксаною Михайлівною відбувалося на подвір’ї, присутні дотримувалися дистанції, — каже Оксана Федорчук. — Священник дав дзвіночки двом хлопчикам — дзвонили для вчительки. Болить душа, що ми втратили таку чудову людину. У школі перехворіли на коронавірус вже близько десяти вчителів, були випадки й серед учнів. СOVID-19 — це підступна і непередбачувана хвороба. У кожного протікає по-різному: в когось починається з нежитю, ніби ГРЗ, в когось — з високої температури, хтось втрачає нюх. Наші вчителі старалися під час уроків навіть не знімати маски, але ж ми беремо в руки спільний журнал, сідаємо за один стіл. Техпрацівники миють усе в школі дезінфікуючими засобами, але все одно стовідсотково вберегтись важко. Погоджуюся з тим, що початкові класи мають навчатися стаціонарно, бо батькам потрібно йти на роботу, заробляти на життя, садочки — теж, а учні 5-11 класів можуть здобувати знання дистанційно, щоб менше контактували між собою. Звісно, дистанційне навчання має свої виклики, труднощі, не всі мають якісні гаджети, іноді підводить інтернет, але назагал — можна організувати навчальний процес. Минулого тижня у школі було багато хворих, тому ми вже налагодили дистанційне навчання. Діти долучаються, виконують завдання. Маємо хороший досвід онлайн-навчання з минулого року. Всю весну наш 11 клас вчилися дистанційно і випускники дуже добре склали ЗНО, отримали високе місце серед шкіл області. Діти мали більше часу вдома для вивчення предметів. Навчання важливе, але найважливіше — життя. Лише смерть — непоправна, всі інші проблеми можна вирішити. Це ще більше розуміємо, втративши нашу дорогу Оксану Михайлівну…