«Чи думав я, хлопець із невеликого села Гаї за Рудою на Зборівщині, що до 27 років я уже відвідаю 76 країн та налітаю майже три мільйони кілометрів по всьому світу?! Колись я міг про це тільки мріяти, але минув час, і мої мрії стали реальністю! – зізнається мій співрозмовник, наш земляк Богдан Христинюк.
«Жити в польоті» – це про нього. І політ цей – насамперед за мрією! Богдан Христинюк для «НОВОЇ…» – про мандри, роботу в небі, особливості професії стюарда та про те, чому не слід боятися мріяти!

Нас кличе у мандри дорога
– Я родом із невеликого села на Зборівщині Гаї за Рудою, – розповідає хлопець. – Там закінчив школу, потім навчався у Кременецькій педагогічній академії на спеціальності «англійська філологія». Ще з дитинства у мене було два захоплення: іноземні мови і подорожі. Пам’ятаю, у дитинстві я любив розглядати географічні карти та атласи свого старшого брата – ще змалку знав напам’ять столиці і прапори більшості країн світу, мені це дуже подобалося і було надзвичайно цікаво. «Відшліфувавши» англійську, я поїхав до Америки за програмою обміну «Work&Travel» – це була моя перша поїздка за кордон і вона просто перевернула мій світогляд з ніг на голову! Коли ти вперше кудись їдеш і відразу – на інший кінець світу, це просто неймовірні відчуття, донині їх пам’ятаю! Після того незабутнього літа в Америці мене вже було не спинити! (Сміється, – авт.) Я навчався у магістратурі в університеті у Польщі, один навчальний семестр провів в Іспанії, практику відбув у Чехії, окрім того, щовихідних мандрував або автостопом по Польщі, або літав лоукостами до якоїсь із європейських країн. Мандрував сам і ще й друзів заохочував – розвіюючи своїм прикладом стереотип про те, що подорожувати – це дорого і складно… А до Америки по «Work&Travel» злітав ще двічі!
Після закінчення магістратури в університеті я думав, що ж обрати далі – хотілося не просто заробляти гроші, а й задоволення від роботи отримувати і, звісно ж, мати можливість мандрувати світом… Я тоді якраз був у Чехії на практиці, і мій знайомий сказав, що у Празі авіакомпанія «Qatar Airways» проводить відбір бортпровідників. Я послухав, посміявся, подумав – там конкурс величезний, по кількасот осіб на місце, туди ж неможливо просто так, «з вулиці», потрапити, і… вирішив таки піти спробувати щастя! (Сміється, – авт.) Мабуть, саме тому, що не дуже сподівався на успіх своєї «затії», на інтерв’ю я зовсім не хвилювався, був самим собою – і рекрутерам це сподобалося. На моє здивування, того ж таки дня я отримав відповідь – так, ви нам підходите, ми запрошуємо вас на роботу до Катарських авіаліній! Це був шок, але шок дуже і дуже приємний! (Сміється, – авт.)

«Мені б у небо…»
— Так я полетів у Катар назустріч новим пригодам. Спершу були допольотні тренінги – дуже інтенсивні, це неймовірна школа життя. Нас навчали усьому, навіть приймати пологи на борту літака – бо ж інколи бувають і такі ситуації… Мені подобається те, наскільки різноманітна ця професія. Ти не просто розносиш пасажирам каву-чай і допомагаєш із багажем. Бортпровідник – це і лікар, і пожежник, і полісмен, і офіціант на борту літака водночас… (Сміється, – авт.) На тобі насправді величезна відповідальність і потрібно знати, як себе поводити у будь-якій ситуації, що може виникнути. Ти маєш мати відповідні певні фізичні параметри, добре знання іноземних мов, психологічну стійкість, толерантність, уміння комунікувати і вирішувати конфлікти, тому що люди різної культури, релігії та світобачення в одному замкнутому просторі у небі на висоті 40 тисяч футів над землею – це ду-у-уже тонкі матерії… Людський фактор — це завжди «намбер ван» у польоті, а все інше уже – «справа техніки»… (Сміється, – авт.) Мені пощастило, що мій організм легко переносить політ, а ще у мене не буває джетлегу – тому, незважаючи на зміну часових поясів, навіть після 16-годинного перельоту я добре почуваюся!
На роботі «під крилом літака» у мене було багато різних непростих досвідів – про польоти у час коронавірусу узагалі можна цілу книгу написати, і то фоліант вийде грубечий! (Сміється, – авт.) Бувало, у пасажирів виникали проблеми зі здоров’ям: наприклад, на рейсах з Індії до Америки є багато пасажирів літнього віку – бувало, навіть 90-річні, і для них 16-годинний переліт – це дуже і дуже складно. У кількох моїх друзів була ситуація, коли пасажири помирали просто у них на руках, і це було дуже страшно… А нещодавно, розповідали колеги, під час польоту на борту літака народилася дитина – це приємна, хоча також дуже стресова для всіх подія. У мене була пасажирка, яку під час польоту «схопив» апендицит, але, на щастя, нам залишалося зовсім небагато часу до приземлення і по тому її одразу госпіталізували…

Життя під крилом літака
— «Qatar Airways» – це міжнародна авіалінія, якою користуються пасажири зі всіх куточків світу – від Австралії до Агрентини – і щоразу в тебе нові люди і нові країни…
Мій перший пробний рейс був… у столицю Іраку Багдад! Уявіть мої почуття – для більшості з нас Ірак донині асоціюється з війною, розрухою, небезпекою. Зізнаюся чесно, було доволі таки лячно летіти… Але всі мої страхи та стереотипні уявлення розвіялися, коли я побував там і побачив, які там чудові люди, які вони до усіх привітні та ввічливі… Я працював бортпровідником три роки – до червня 2021-го. Це чималий проміжок часу, і я безмежно вдячний долі, що такий досвід і така робота у мене була. На моєму «рахунку мандрівника» 76 відвіданих країн – якісь із них я побачив під час роботи в авіакомпанії, ще інші – до або й уже після цього… Але якби не робота бортпровідником, побачити, скажімо, Нову Зеландію чи Південну Корею мені, хлопцеві з невеликого села на Тернопіллі, було б набагато складніше…
Нова Зеландія – країна, про яку я мріяв із самого дитинства. Коли я вперше прилетів туди, то просто не міг стримати слів захвату! Я був у знаменитому Хоббітоні – штучно створеному селищі, де знімали культовий фільм «Володар перснів», бував на різноманітних пляжах, ходив у гори – це було незабутньо!
Південна Корея вражає не менше! Мене віддавна цікавила ця країна, я – великий фанат корейської культури, їжі та музики! Я уже тричі був у Кореї і хотів би побувати там ще! Під час коронавірусного карантину, коли було більше вільного часу, я навіть вивчав корейську мову, вмію читати-писати корейською і навіть трішки розмовляти, тому для мене це – одна з «топових» країн! Мене також дуже вразила Японія – футуристична країна, яка вже нині живе в майбутньому і цим вона насамперед унікальна! А самі японці – це, мабуть, найввічливіші люди, яких я коли-небудь зустрічав!
А ще не можу не згадати про відвідини Австралії – яка це дивовижна країна з унікальною природою! У Сідней я закохався з першого погляду. Країни Латинської Америки – які вони яскраві, пряні, сонячні, атмосферні, просто-таки неймовірні! А природа в Андах – це просто фантастично! До слова, чудові враження у мене залишилися від відвідин Південно-Африканської Республіки – не дуже безпечна країна, проте дуже розвинена і з унікальною природою. Коли я у Кейптауні вперше побачив пінгвінів, які просто гуляють по пляжу, був просто вражений!

У планах – 100 країн!
— В авіації діє таке правило – якщо політ триває п’ять годин або більше, бортпровідникам обов’язково дається час на відпочинок у країні, в яку ви летите. Оскільки «Qatar Airways» літають по всьому світу, більшість наших перельотів довші за п’ятигодинні. Тому можливість познайомитися поближче із країнами, в які ми літали, я мав. Зазвичай на відпочинок у місті, в яке ви прилетіли, дається, як мінімум, доба. Компанія оплачує ночівлю в готелі і зазвичай ще видає гроші на їжу, які приходять разом із зарплатою в кінці місяця. А далі уже все залежить від мотивації конкретної людини – чи вона піде гуляти новим незнаним містом, чи проведе увесь час у готельному номері. Я завжди обирав варіант «гуляти містом», не пам’ятаю жодного разу за три роки роботи, щоб я не вийшов із свого готельного номера, яким би втомленим після рейсу не був. Завжди мене тягнуло відвідати якісь цікаві місця, скуштувати страви місцевої кухні, поспілкуватися з людьми. Але знаю й таких людей, які не виходили з готелю, для яких робота бортпровідником – це просто робота і які не вірять у магію подорожування. Я їх не засуджую, просто є різні люди з різними підходами…

Якось я порахував – за три роки роботи бортпровідником я провів у небі дві тисячі сімсот годин, налітавши майже три мільйони кілометрів! Життя бортпровідника на Близькому Сході було дуже інтенсивним та насиченим. Але з початком коронавірусного карантину для авіаліній почалася чорна смуга. Я пам’ятаю день, коли в моєму розкладі зі списку польотів пропали усі рейси – це було страшно. Після такого активного ритму життя було дуже важко звикати до вимушеного карантину. У 2021 році стало легше, країни почали відкривати кордони, але працювати все одно було нелегко – часті плр-тести, вимушена самоізоляція після прибуття в нову країну…
Наразі я вирішив взяти паузу від роботи в авіації – нині я живу у Варшаві, уже певний час працюю у сфері проджект-менеджменту в американській перекладацькій компанії. Оскільки після закінчення університету одразу полетів у Катар і взявся до роботи бортпровідником, нині хочу трішки «приземлитися» і спробувати «осілий» спосіб життя. А наприкінці цього року подивлюся, чим буду займатися далі – не виключаю, що повернуся до авіації, але наразі пробую щось нове. Тільки пробуючи щось нове, можна знайти справу до душі і насамперед самого себе! Хочу порадити усім читачам не боятися мрій – адже вони приходять у наше життя саме для того, аби здійснюватися. Проте самі вони цього не зроблять – докладайте зусиль, працюйте, і все вдасться! Інколи мені і самому важко повірити, що все те, що відбувалося зі мною, було насправді… Але у планах уже нові країни та враження – планую, що до 30 років відвідаю 100 країн!