“Не хочу, щоб цей хлопчина сидів за вбивство мого сина, бо він не робив цього! У мого Володі забрав життя посадовець зі Збаража…” — щоразу заявляє у судах мешканець села Решнівка Збаразького району Володимир Гакало. Батько вбитого у райцентрі 14 серпня 2016 року учасника АТО Володимира Гакала-молодшого впевнений, що кримінальну справу зам’яли правоохоронці, оскільки до неї причетний керівник однієї з місцевих природоохоронних організацій. Утім, Збараж — не надто велике місто, тому приховати правду непросто, чимало людей знають подробиці трагедії й неодноразово розповідали їх пану Володимирові, та довести це у судах простому чоловікові, ще й без адвоката, годі. Нині справу розглядає Апеляційний суд Тернопільської області.

Пройшов дві війни, а вбили у… Збаражі

46-річний Володимир Гакало-молодший пройшов дві війни: у Нагірному Карабаху на Закавказзі, де наприкінці 1980-их тривало воєнне протистояння, та російсько-українську війну на Донбасі. У квітні 2015-го його мобілізували й у складі 24-ої бригади відправили на фронт. Більше року він воював у Кримському, що на Луганщині. Торік у липні повернувся додому, а за місяць сталася біда. Нагороди за участь в АТО надійшли посмертно…

— Син служив у роті автозабезпечення — підвозив боєприпаси, продукти, ремонтував машини. Коли повернувся додому, мав багато планів, передусім взявся оформляти документи на будинок, який звів ще до війни за зароблені за кордоном гроші,— розповідає пан Володимир. — За два дні до трагедії був у райцентрі, зустрів бойового побратима, пішли разом на пиво. До них приєдналася якась жінка. Спілкуючись із товаришем, Володя не помітив, як зникли документи. А вранці 14 серпня до нас додому приїхали на таксі двоє незнайомих чоловіків, привезли документи і… злодійку, яка їх нібито вкрала, просили винагороду. У сина не було грошей, тож поїхав із тими людьми до Збаража, щоб зняти кошти із картки. Проте його картка була заблокована, а банк зачинений, бо була неділя, тому з нічим і пішов. Син мав повернутися додому в обід. Почало сутеніти, а його не було, ми не могли дотелефонуватися до нього, тому повідомили в поліцію. У мене запитали прикмети сина, коли сказав, що у нього нема мізинця на руці, почув, як поліцейські перешіптуються: “То він, точно він…” “Що — він?” — перепитав я. “Ваш син мертвий. Приїжджайте по тіло…” — приголомшили страшною звісткою.

«Привезли мертвого і викинули в річку…» 

У вбивстві Володимира Гакала-молодшого запідозрили одного з чоловіків, котрі привозили документи — 44-річного збаражчанина Дмитра Грицаюка. За версією слідства, вони разом випивали на березі річки Гнізна у Збаражі, виникла суперечка, Дмитро жорстоко побив палицею Володимира і залишив помирати.

— Коли ми з донькою приїхали на місце трагедії, нам сказали, що Володя втопився. Тіло сина лежало на березі річки, він був без штанів, без спідньої білизни… Я побачив на тілі синці, мені пояснили, що  сина діставали з води, то, можливо, трохи зачепили, — пригадує пан Володимир. — Якби не наша родичка, яка працює у відділі судмедекспертизи, то все списали б на утоплення. Після розтину тіла вона повідомила, що у Володі поламані ребра, потрощені кістки, таз, пошкоджені внутрішні органи… Слідчі мусили визнати, що було вбивство. Вони швидко знайшли Дмитра Грицаюка, який був неодноразово судимий, і звинуватили у вбивстві. Я спершу вірив правоохоронцям, але коли дізнався, наскільки у сина відбита вся середина, зрозумів, що палицею такого не зробити. До того ж палиця з’явилася у матеріалах справи аж через два місяці (!) — чиста, без краплини крові, ніби щойно вирізана. “Навіщо мені було його вбивати, якщо він обіцяв мені дати наступного дня винагороду за повернені документи?!” — переконував Дмитро у районному суді, але його ніхто не слухав. Кримінальну справу по вбивству об’єднали з сімома епізодами крадіжок, тому Дмитрові дали дев’ять років тюрми. Можливо, Апеляційний суд врахує мої заяви, проте мало в це вірю, бо справу покриває впливовий посадовець зі Збаража. Річ утім, що я зібрав інформацію і знаю, що після зустрічі з тією компанією Володю збило авто, його тіло забрали з дороги і через кілька годин викинули в річку. Я знайшов жінку, яка бачила аварію, але вона боїться свідчити, щоб їй чого не вчинили. Вона вказала на водія, описала його автомобіль. Незадовго після трагедії я поніс квіти на берег річки, сильно розплакався, до мене підійшли незнайомі чоловік і жінка. “Його тут не вбили. Його сюди привезли…” — сказав мені чоловік.

«У слідчого очі на лоба полізли…»

Грошей на адвоката у Гакалів нема, тому не змогли довести свою версію про аварію у Збаразькому районному суді. “Суд критично оцінює пояснення потерпілого Гакала В.І., що його сина збив автомобіль…” — так суд відхилив аргументи пана Володимира.

— Мого сина збив автомобіль, і це не мої батьківські вигадки, а підтвердження багатьох людей,— продовжує розповідь Гакало-старший. — Якось я зустрівся у Збаражі зі знайомим підприємцем. “Знайшли справжнього вбивцю?” — поцікавився. “Грицаюк — злодій, але не вбивця”, — наголосив він і натякнув, що збаразька поліція покриває винуватця. Я знаю прізвище вбивці — він очолює природоохоронну організацію. Коли я сказав про це слідчому, у нього очі на лоба полізли. Збаразька поліція знає правду, нам неофіційно все підтвердили знайомі з правоохоронних органів, але вони бояться втручатися. Начальник районної поліції не звертав уваги на мої звернення, не вислухали мене ні обласний прокурор, ні начальник обласної поліції… Подейкують, що з посадовцем у момент аварії їхав хтось із поліції, якщо це справді так, то зрозуміло, чому вони так наполегливо заминають усе. “Будете багато балакати, то й того підозрюваного випустимо”, — закривав мені рота прокурор. Мені уже 76 років, я не маю здоров’я, та не зупинюся, поки не доб’юся справедливості…