На різдвяні свята у селі Сороцьке Іванівської громади відбувся благодійний захід «Сила народу» зі збору коштів на безпілотник для 44-ої окремої артилерійської бригади імені Гетьмана Данила Апостола. Під час аукціону місцевий вертеп придбав унікальний експонат — тубус від ручного гранатомета. Розписаний червоними квітами тубус молодь передала до сільського музею «Бабусина скриня». Ця річ із фронту — мовчазний свідок війни, адже гранатомет із нього допоміг нашим захисникам знищити ворожий танк з екіпажем. Тубус розмістили у кімнаті музею в Сороцькому, де представлена історія боротьби українського народу за свою незалежність.

Батько воїна із вертепу воює біля Бахмута

Задовго до Різдва хлопці з Сороцького взялися за підготовку вертепу: підбирали одяг, вивчали слова для своїх ролей, проводили репетиції. Упродовж свят завітали до кожної оселі. Заколядовані кошти передали на потреби ЗСУ. Три тисячі гривень виділили на придбання тубуса для музею.

— Важким був рік, тривожна ситуація досі, ракетні обстріли приносять багато горя… Ми не знали, чи вдасться підготувати вертеп, але дуже хотіли, бо це — традиція, — розповідає директорка будинку культури села Сороцьке Галина Плуговська. — Хлопці збиралися, колядували. З нашого села на фронті нині 12 захисників, один із них — переселенець. Перед святами односельчани передали для них гостинці. Духовно ми — з ними! Батько хлопця, який зіграв у вертепі Воїна, зараз несе службу біля Бахмута. Юнак переживав серцем кожне слово, доносив своєю роллю глибокий зміст. Важливо підтримувати наших воїнів, їхні родини, важливо гуртуватися. Хлопці, які долучилися до вертепу, беруть активну участь в житті села, свідомі й відповідальні. Під час однієї репетиції до клубу навідалися організатори благодійного заходу зі збору коштів на безпілотник. Вертепівці почули про аукціон і загорілися бажанням підтримати. Так придбали тубус від гранатомета. «Передаємо до музею, буде пам’ятка про Коляду в такий складний рік», — вирішили. Війна спонукає до переосмислення… Сподіваємося, що перемога вже близько, що нашим дітям не доведеться воювати.

У «Бабусиній скрині» — історія Сороцького

Музей «Бабусина скриня» діє в Сороцькому 15 років. Заснувало його і зібрало експонати подружжя Ольга та Любомир Язловецькі. Тривалий час пан Любомир був директором будинку культури, а його дружина — художнім керівником.

— Ідея започаткувати музей старожитностей належить нашим дітям, — усміхається пані Ольга. — У нас з чоловіком четверо дітей. У 2008-ому році вони побували на екскурсії у Теребовлянському музеї, повернулися сповнені вражень. «Давайте такий музей у нас зробимо! — запропонували. — Маємо стару колиску, глечики, давній одяг…» Ми з чоловіком підтримали ініціативу. Невдовзі підготували в клубі кімнату, зробили ремонт. Директор школи дав нам старі парти — накрили їх домотканими веретами. Краса! Односельчани спершу не вірили, що можна зібрати щось вартісне, але помалу музей наповнився цінними експонатами. Вишиванки, рушники, скатертини, верети, доріжки, ясики, глечики, жорна, люльки, дерев’яна тачка та багато іншого нам спільно вдалося розшукати у Сороцькому й сусідніх селах. Важливо, що все це збережемо для майбутніх поколінь. Не всі розуміють цінність давніх речей. Часто старі предмети побуту лежать десь на господарці як непотріб, пропадають. Але ж вони — відгомін минулого! «У моїх вже покійних батьків таке було», — пригадують відвідувачі, оглядаючи експонати. «Це давній млин», — показую школярам жорна. «А як ним змолоти зерно?» — дивуються. Демонструю. «Весло є. А де човен?» — запитує дівчинка, вказуючи на лопату для п’єца. Дітям треба пояснювати, що таке п’єц, лопата, рогач, розповідати історію нашого краю.

Вишиванки, яким близько двох століть

До Сороцького часто навідуються туристи, навіть з-за кордону. Колись у селі був палац пана Баворовського, який знищили в часи Другої світової війни. Окрасою був костел, щоправда, будівля зазнала руйнувань часом.

— Сороцьке має багату історію. Графський палац був одним із найкращих в окрузі, в іноземних архівах знайшли світлини, — розповідає засновниця музею. — Прикро, що нема коштів на реставрацію костелу. У ньому дивовижна акустика! Колись там був орган, гарні вітражі. Приїжджають до села туристи, заходять і до нашого музею. Маємо що показати. У нас є сорочка, якій понад 150 років. Передали її вихідці з села. Хата їхніх предків довго стояла зачинена. Приїхали спадкоємці прибирати. Ми попросили щось підшукати для музею. У скрині знайшли чоловічу вишиванку, хоч і полатану, але з дуже гарним узором. Господарі не знають, чи то дідова річ, чи прадідова. Добре, що збереглася. Ще маємо спідницю із домотканого полотна, якій теж понад 150 років. Важить спідниця близько шести кілограмів. Коли я її прала в балії, то ледве вийняла.

Я передала до музею понад столітню спідницю своєї прабабусі. Рідкісна — із шифону, з розмальованими фарбами квітами на чорній основі. Працівники інших музеїв, а також гості з США, Чехії, Польщі замиловувалися спідницею. Навіть хотіли викупити, але ми не погодились. Якщо річ рідкісна, нехай буде у нас! Наш священник передав до музею давні ризи колишнього пароха нашого села отця Євгена Купчинського (1867-1938). У ті часи в Сороцькому діяло братство тверезості, збереглася книга спільноти за 1870-ий рік. А ще маємо молитовник 1911-го року, в якому Різдво вказано 25 грудня, мальовану ікону з 1890-го року.

Ікона Богородиці, що пройшла… Сибір

Ольга Язловецька натхненно збирає експонати для музею, завжди радіє, якщо хтось приносить раритетну річ. Вдячна й вертепу за тубус від гранатомета, а також військовим-односельчанам за стяги з фронту, за картуз, балаклаву, гільзи.

— Без минулого нема майбутнього. Але наше покоління теж переживає доленосні події, тому все це важливо, — зазначає пані Ольга. — Маємо тематичні кутки про наших односельчан, які брали участь у Першій і Другій світовій війнах, про членів ОУН-УПА, про афганців. Ну і теперішній період — учасники АТО, захисники України після повномасштабного вторгнення росії. Завжди заохочую односельчан долучатися до розширення музею. «Заразила» пошуком експонатів своїх рідних, друзів. Мій двоюрідний брат передав до музею рідкісні українські монети початку 90-их років, які не були в обігу. На городі в моєї сестри ми викопали дві люльки з білої глини. Ці знахідки — з XVII-XVIII ст. Вік люльок визначили гості з Києва. Коли почалося вторгнення росії, у Сороцькому знайшли прихисток чимало родин з інших областей. Жили у нас історики та археологи з Києва — подружжя Марія і Остап Коваленки та Аліса Семенова. Пан Остап працює в столичному музеї. Аліса приїхала зі своїми батьками. У нашому селі вони долучалися до волонтерства. Оглянувши наш музей, багато чого компетентно пояснили щодо експонатів.
Були вражені історією ікони Успіння Пресвятої Богородиці. Це моя родинна реліквія, яка пройшла… Сибір. У серпні 1949-го енкаведисти увірвалися до оселі моєї бабусі з обшуком. Її брат був в УПА. Бабуся, пригорнувши дітей, почала молитися до ікони. Один із учасників погрому кинув образ до землі, потоптав. Коли нелюди пішли, бабуся підняла ікону, поцілувала. Незадовго родину засудили і відправили до Сибіру. Бабуся взяла з собою образ. Через вісім років повернулися на рідну землю з тією іконою. Не раз радили бабусі спалити її, бо була порвана, але не піднімалася рука. «Богородиця допомогла повернутися додому», — повторювала. «Бережи ікону!» — просила мене. Бережу!