Тарас Голуб із села Горинка Кременецької громади — командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 85-го окремого батальйону 105-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. В перші дні масштабного вторгнення росії пішов добровольцем захищати Україну, адже мав досвід — воював у попередні роки війни. Від осені 2022-го донині служить на запорізькому напрямку. Нещодавно за успішне виконання бойових завдань отримав відзнаку «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ. «НОВА…» привітала захисника й поспілкувалася з ним.
— Скільки на війні — завжди сапером, — усміхається Тарас. — Проходив строкову службу в інженерно-саперному підрозділі під командуванням мого односельчанина Ігоря Савчука. У 2015-ому році мене призвали в ЗСУ. Впродовж року служив у саперному взводі з морськими піхотинцями. Згодом демобілізувався, їздив на заробітки за кордон. Не думав, що знову повернуся на фронт, що нас ще чекають такі важкі роки війни… Що росіяни жорстоко знищуватимуть наш народ, стиратимуть із лиця землі села й міста.
Як тільки росія пішла в наступ у лютому 2022-го, ми з чоловіками негайно облаштували блокпости на Кременеччині, чергували там. Проте швидко зрозуміли, що наша допомога більше потрібна у зоні бойових дій. Пішли до військкомату. Саме було місце в саперному взводі — я записався. На фронті ми з побратимами від жовтня 2022-го року. За цей час кілометри землі замінували, щоб ворог не прорвався, кілометри розмінували, щоб наші воїни могли рухатись вперед і звільняти нашу землю. Робота сапера відповідальна. Потрібно правильно замінувати чи розмінувати шляхи, щоб ніхто зі своїх не постраждав, щоб безпечно могла проїхати наша техніка. Стараємося першими там рухатись, а вже після нас — інші.
Найважче виявити протипіхотні міни, бо у них мало металу, а земля на фронті засипана осколками, металошукач безперервно пищить. Кожен сигнал треба перевірити — ретельно обстежити ділянку щупом. Ворог використовує багато пластмасових мін, які також важко виявити. Обережно проходимо метр за метром. Доводиться працювати на відкритій місцевості під обстрілами, під дронами. Часто кличемо захисників із найближчих позицій для прикриття. Здебільшого працюємо «по сірому» — перед досвітком, коли окупанти ще сплять. Заходимо на завдання на передову. На деяких ділянках мінуємо дуже близько від росіян. Торік було трохи легше, а тепер ми під постійним прицілом.
Непросто працювати на звільнених територіях, де проривається фронт, бо там все «засіяно» мінами. Всі посадки, кожен клаптик землі заміновані. Сапери йдуть першими попереду штурмовиків, щоб розмінувати все. Мусимо бути дуже обережними, щоб самим не підірватись. Та, на жаль, трапляються такі випадки… Мій побратим із Кременеччини під час розмінування втратив ногу, інший також травмувався… Воїни виснажені, але тримаємося, бо захищаємо рідну землю, свої домівки, свої сім’ї. Вдома мене чекає дружина. Щодня телефоную до неї хоч на кілька хвилин, щоб не хвилювалася. Зраділа, що мені вручили «Золотий хрест» за розпорядженням Валерія Залужного! Для військових важливо відчувати, що нашу працю цінують, що ми виконуємо важливу справу. Вірю, що Україна переможе. Ми з побратимами щодня робимо для цього все можливе. Так само має працювати для перемоги вся наша країна. Багато українців останнє віддають на придбання автомобілів чи дронів для захисників, але, на жаль, є й такі, що вже забули про війну… Українці мають згуртуватися, адже війна стосується кожного. Тільки спільними силами при підтримці світу зможемо перемогти ворога.
Джерело: НОВА Тернопільська газета