У ніч на 26 травня у спокійному селі Гончарівка, що на Монастирищині, психічно хворий внук зарубав своїх стареньких дідуся й бабусю, а потім сам зателефонував до поліції і зізнався у скоєному…

31-річний Роман мешкав в одному будинку зі своїми 84-річною бабусею та 85-річним дідусем. Окремо у літній кухні мешкають його мати з вітчимом. У селі всі знають, що в Романа після армії почалися проблеми зі здоров’ям, а точніше, армія скалічила йому життя. Там над ним дуже знущалися, його били, й повернувся він звідти інвалідом. Замкнувся в собі, перестав спілкуватися з друзями, залишив дівчину й не бачив для себе жодного майбутнього. Працювати не міг, а тому відчував себе неповноцінним. Рідні замість того, щоб підтримати й допомогти, відмовилися відправити його на лікування й залишили вдома під особисту відповідальність. А Романові не ставало легше. Він цілими днями сидів у своїй кімнаті, шторами затуляв вікна, щоб не потрапляло сонце, й вів, як сам його підписав, “щоденник інваліда”. Писав про те, що це рідні зробили з нього нікчему, не хотіли сприймати його таким, яким він став, не спілкувалися з ним, через що він їх зненавидів. У своїх записках Роман навіть не асоціював себе із сім’єю і вважав, що став відлюдьком, якому не місце в суспільстві. А через якийсь час до проблем із психікою додався ще й алкоголізм.

Розповідають, що у Романа був хворобливий вигляд, часом він дивно поводився, але нікому зла не робив. З матір’ю та вітчимом не розмовляв зовсім, а от з дідом і бабою, бувало, конфліктував. Старенькі, побоюючись хворого внука, на ніч замикалися у кімнаті, але, на жаль, від трагедії замок їх не врятував.

– Тієї ночі мати з вітчимом не спали, – розповідає їхня односельчанка Галина Петрівна. – Корова народила теля, і вони сиділи у стайні. Бачили, що в хаті горить світло, але особливого значення цьому не надали. А вже коли близько третьої години ночі до них прийшов син і зізнався у страшному, поспішили до стареньких. Роман тим часом викликав поліцію…

Коли поліцейські приїхали на місце події, то жахнулися. У кімнаті стареньких усе було в крові – стіни, штори, підлога, а вони лежали у закривавленому ліжку з перерубаними головами… Там під ліжком знайшли й знаряддя вбивства – невеличку сокиру, два ножі із шилом у крові. У мисці був замочений закривавлений одяг – імовірно, спочатку вбивця хотів приховати сліди злочину. У його кімнаті також знайшли психотропні речовини, два великі мішки порожніх пачок з-під цигарок і порожні пляшки.

– Хтозна, що сталося тієї ночі, – міркує Галина Петрівна. – Роман, напевно, був у такому стані, що навіть не усвідомлював, що робить. Очевидно, у нього загострилась хвороба. Не випадково ж він сказав поліції, що дід нібито мав “чорну силу”, яка порушувала його спокій. Біда, словом… Романові потрібно було надати допомогу, не залишати його напризволяще, а так він перетворився на звіра, озлобився на всіх, що й призвело до непоправної трагедії…