Спочатку їм допомагав батько, а згодом до братів приєднався Тарас Томин (він — із с. Худиківці Борщівського району), який навчався разом з Олегом у Тернопільському педуніверситеті.

За 10 років, як підрахували самі хлопці, вони відіграли понад тисячу весільних забав! Нині весільний гурт «Зелений барабан» знають не лише у нашому краї, добра слава про файних тернопільських музик дійшла далеко за його межі.

— Хлопці, чому «Зелений барабан»?

Тарас: — Колись ми грали на одному весіллі. Оператор записував, як звати молодих, старостів, хто грає на весіллі. І каже: «Хлопці, мені треба назву гурту». Ми тоді назви не мали, просто троє хлопців грали на весіллі та й все. А Олег так дивиться-дивиться на барабан і випалює: «Пишіть «Зелений барабан»!» Ось так у нас з’явилася назва.

— А звідки сам зелений барабан?

Олег: — Це ще нашого тата Мирона. Він теж довго був весільним музикантом і навіть нам спочатку допомагав десь 4-5 років. Але коли його батько, наш дідусь, помер, рік часу не грав з нами, а потім й каже: «Хлопці, дасте собі раду самі». А батьків зелений барабан залишився з нами, це наш оберіг. Якщо інші інструменти у нас час від часу змінюються, то зелений барабан незмінний.

«Не пасує грати у вишиванках російські пісні»

— Весільні музики — це ціла філософія, адже треба знати музичні особливості регіону, де граєте, його традиції і навіть психологію місцевих людей. Ви, по суті, тримаєте забаву, так?

Олег:  — Сподіваємося!

— Тепер у вас є вже власний досвід, а спочатку де його брали?

Олег: — Найбільший досвід, ще коли у нас тільки з’явилося бажання грати на весіллях, черпали у таких відомих на той час весільних гуртів, як «Три дороги», «Веселі хлопці», «Азарт», виконавця Павла Доскоча. Слухаючи наших західних зірок весільної забави, щось копіювали, щось чули безпосередньо на весіллях. Наш репертуар — це переважно українські народні та естрадні пісні.

— У кожного району є якісь свої особливості, свої забаганки. Вам доводиться вивчати це наперед чи ви по ходу вловлюєте?

Тарас: — У кожного району? В кожному селі інші традиції! Наприклад, у Чорткові і у селі за 5 км від нього зовсім різні весілля, навіть зовсім по-іншому танцюють! Так що нам потрібно вдосконалюватися.

Олег: — А оскільки ми грали на весіллях не лише у Тернопільській, а й у Львівській, Хмельницькій, Франківській областях, то репертуар постійно потребує гнучкості.

Василь: — Іноді буває навіть, що скидають відео зі словами: «Хлопці, щоб ви ось це грали».

— За 10 років як змінився ваш репертуар?

Олег: — Зовсім виключили зі свого репертуару російські пісні. Ще задовго перед Майданом. Якось ми грали на весіллі у знайомого і його мати  нам подарувала вишиті сорочки. Ми їх одягнули і сказали собі, що не пасує грати у вишиванках російські пісні.

— І люди також менше російських пісень замовляють?

Олег: — Взагалі не замовляють! Ми просто попереджаємо, що не виконуємо їх. Жодних претензій до того ні в кого ще не виникало. Якщо до Майдану ще хтось міг обурюватися з цього приводу, казати, мовляв, «та яке то має значення, якою співати», то тепер усі розуміють.

Нині на весіллі бійок значно менше

— Ви знаєте, скільки усього весільних музик є на Тернопільщині?

Тарас: — Думаю, 500 точно.

— Щоб з тієї кількості для весілля обрали саме вас, чим «заманюєте» потенційних клієнтів? Яка ваша «фішечка»?

Тарас: — Зелений барабан! (усміхається — авт.).

Василь: — Люди самі оцінюють. Кожна людина потребує інших «фішок». Одних треба підкоряти гумором, інші люблять потужну забаву. Нема у нас конкретної «фішки», щоб ми трималися чогось одного. До кожного різні підходи.

Олег: — У нас кожне весілля виходить різне, не схоже на інші. Все залежить від гостей, від настрою — і їхнього, і нашого. Мабуть, наша «фішка» в тому, що ми не одноманітні, а вміємо адаптуватися.

— Часто на весіллях трапляються ситуації кумедні, конфліктні? Що найбільше запам’яталося? Розкажіть якісь смачні кавалки.

Олег: — Конфліктні ситуації бувають переважно тоді, коли п’яна молодь шукає зранку пригод. Якось один з дружбів, якому ціле весілля постійно щось не подобалося, вже аж над ранок причепився до Василя, щоб дати йому саксофон. А саксофон — то такий інструмент…

Василь: — …як жінка — нікому не можна його давати.

Олег: — Ми не побачили, а він взяв саксофон і почав на ньому щось грати. Це вже була остання крапля того всього і ми почали битися. Потім прибіг молодий. Потім бабці, які чекали на автобус, бо ж то вже під ранок було, почали нас бити пляшками пластмасовими з-під води, хотіли розігнати. Тоді Василь вхопив стійку від мікрофона і почав нею крутити. Насамкінець прийшов староста, «виписав» дружбам і змусив їх носити колонки нам у машину. Ми випили по 10 грам з ними і поїхали додому. Хоча загалом публіка останнім часом значно змінилася. Люди стали культурніші, вихованіші, значно менше бійок.

Тарас: — Колись практично жодне весілля не обходилося без бійки. За останніх два роки, мабуть, один раз була бійка на весіллі.

Василь: —  Може, це ще й тому, що нині значно менше людей справляють весілля в «шалашах», де збирається різний контингент.

Олег: — Востаннє ми грали на весіллі в «шалаші» на Івано-Франківщині, в Городенківському районі. Там на забаву зійшлося все село — 380 людей! На весь город стояв величезний «шалаш» і навіть ще за ним були гості. Цікаво, кожен з гостей у тому селі на весілля приносить 3-, 5- або 10-літровий слоїк самогонки. На слоїку написано, коли вона вигнана, з чого і скільки градусів має. Я такого більше ніде не зустрічав.

Віватів майже не співають…

— Взагалі з традицій на сучасному весіллі що ще збереглося?

Василь: — Основне, що є практично на усіх весіллях: коли батьки кроплять свяченою водою перед шлюбом, благословляють, коли знімають вельон молодій, хоча й ця традиція вже починає потрохи зникати…

— А вівати нині співають?

Тарас: — Дуже мало…

Олег: — У Бучацькому районі ще співають, трішки — в Чортківському, а так — в окремих селах. На жаль, ця традиція також відмирає…

— Де весілля веселіші — в Тернополі чи в області?

Олег: — Весілля весіллю не рівне. Іноді ми очікуємо, що весілля буде не надто, а воно таке вдасться!

Василь: — Якось ми грали на весіллі, де молодий — семінарист, молода — донька священика, а гості — майже одні священики, навіть владика був. Весілля велике — понад 200 людей. Ми тоді серйозно перехвилювалися, як то все буде! Але насамкінець були дуже приємно вражені! Вони такі були забавні, культурно співали, прислухалися до нас. Це було таке неординарне весілля, веселе і дуже культурне.

— Трапляється, що вам треба грати на весіллі, а настрою нема?

Тарас: — Такого не може бути! Буває, звісно: вранці став і тобі щось не так на душі. Але ми підтримуємо один одного: той щось розказав, той розсмішив, а коли починаємо грати, взагалі все змінюється. Якщо ти будеш не в настрої, то передаси це  людям, і весілля тоді не вдасться.

Олег: — То буде наша антиреклама, ми такого не можемо робити!

«Наші кохані нам довіряють»

— Цікаво: свої половинки ви знайшли на весіллях?

Василь: —  Так, я свою кохану Віку знайшов на весіллі! Коли ми грали у Монастириську на весіллі у її сестри. Познайомилися, листувалися у соцмережах, потім зустрілися. Слово за словом, день за днем і 14 лютого цього року я освідчився їй. Богу дякувати, вона не відмовила (усміхається — авт.). На Покрови запланували відгуляти весілля.

Тарас: — Моя дружина Іра із Заліщицького району, ми разом вчилися в музичному училищі. Тривалий час зустрічалися, а в 2014-ому одружилися. Весілля у нас було гарне, вдалося все, як планували. Дружина моя грає на фортепіано, дякувати Богу, що на весіллях не грає (сміється — авт.).

Олег: — Я також одружений. Одружився 1 серпня 2015 року. Дружину звати Оля, вона англійський філолог. Живемо з її батьками і часом, якщо не треба, щоб батьки почули, що ми говоримо, можемо півтора-два слова перемовитися англійською (сміється — авт.).

— Дружини вас зі спокійним серцем відпускають на весілля?

Олег: — Вони розуміють, що це передусім наша робота. Оля, може, пожартувати, мовляв, «о, знову сфотографувався з шанувальницями», але і в мене, і в хлопців мудрі кохані, тож ми довіряємо одні одним.

«На весіллі усього повинно бути в міру»

— Ви бували на безлічі весільних забав, що можете порадити тим, хто незабаром планує одружуватися: що найголовніше для того, аби весілля вдалося?

Олег: — Головне — вибрати музикантів. Найкраще — «Зелений барабан» (хлопці сміються — авт.). Що ще? Важливу роль відіграє кухня. Але не завжди велика кількість страв — це добре, бо як затягнеться той стіл, то й гуляти вже нема коли. Не переборщити також з усілякими шоу. Не напихати всім. Усього на весіллі повинно бути в міру. Не перетворювати весілля на балаган.

Тарас: — Хочу порадити, щоб батьки, коли роблять весілля, прислуховувалися до побажань їхніх дітей. Як діти хочуть — таким весілля має бути, тому що головні на весіллі — молодята, воно заради них і організовується. А у день весілля не бігати, не метушитися, тоді все буде йти своєю чергою, все вдасться. Ще треба сказати, що дуже багато забава залежить від гостей.

Олег: — Грали ми якось на весіллі, в якого був позахмарний бюджет. Яких там тільки наїдків не було! А було весілля порівняно бідненьке, але люди на ньому такі веселі! Словом, треба, щоб люди розуміли, чого вони йдуть на весілля. Є люди, які йдуть на весілля, щоб побачити шоу. Є люди, які йдуть випити зайву чарку і добре з’їсти. А є люди, які хочуть забави. Щоб була забава, потрібні не тільки музиканти, якщо цьому ще сприяють гості, то тоді весілля вдається.