«А вам циркові фото висилати чи з життя? – уточнює мій співрозмовник і відразу ж усміхається. – Зрештою, це одне й те ж – цирк уже давно став невіддільною частиною мого життя…»
Іван Корнійчук, уродженець села Боложівка, що на Шумщині, – випускник однієї із найпрестижніших у світі Київської муніципальної академії естрадно-циркового мистецтва. Наш земляк працював на круїзних лайнерах, показуючи там видовищні еквілібристичні номери, а нині разом із дружиною творить захоплююче повітряне шоу!
Артист цирку – не професія, а спосіб життя
– Моя любов до цирку родом із дитинства, – розповідає «НОВІЙ…» Іван. – Мій хрещений тато був артистом цирку-шапіто, а батько працював там адміністратором, тож я, будучи школярем, на літніх канікулах їздив разом із ними. Ті два-три літні місяці, коли я жив і мандрував разом із артистами, коли бачив усю циркову кухню зсередини, – це були незабутні враження і спогади! Коли заходиш у манеж і показуєш шоу для людей, веселиш їх, даруєш їм незабутні емоції, вони можуть прийти, відпочити, розслабитися і відволіктися… Мене, малого, також залучали до епізодичних ролей у циркових номерах, і відчуття, коли я виходив на манеж, – неповторні. Мені це подобалося, захоплювало мене… Так я цим загорівся і пішло-поїхало… Мені цікаво було пробувати щось нове, оригінальне, таке, що ніхто з моїх ровесників і друзів не робив. Ганяв сільськими вуличками на моноциклі (одноколісний велосипед для циркових вистав), поки ровесники каталися на роверах, вишукував в інтернеті цікаві циркові номери і намагався самотужки їх відтворити.
Батьки, коли дізналися, що я хочу пов’язати своє майбутнє з цирком, не те, щоб дуже зраділи (сміється, – авт.), але й не відраджували. Хвилювалися, звичайно, бо ж я в 14 років фактично розпочав самостійне життя в столиці, вступивши, дещо несподівано навіть сам для себе, до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва – дуже потужного зіркового закладу, направду одного з кращих у світі. Так для мене почалося життя під куполом цирку…
Артист цирку – це для нас не професія, це життя. Людина, якщо потрапляє сюди, назад уже не йде. Тут навіть мислення міняється – у цирку немає нічого несправжнього, все наживо. Якщо, скажімо, співак може один раз проспівати, а другий раз увімкнути якісну фонограму, то в цирку такого не буває: людина або працює, або ні… У цирку з ранку до вечора йдуть репетиції, графік артистів розписаний по хвилинах. Нові й нові ідеї виникають так часто, що для їх втілення іноді бракує часу й репетиційного місця. Людина, виходячи на манеж, віддає своє серце людям, тут немає фальшивих посмішок, поглядів – усе для глядача. Для того, щоб ви побачили номер тривалістю три хвилини, в артиста йдуть роки роботи, репетицій. За легкістю виступу насправді – важка праця… Аби бути в формі, артисту потрібно тренуватися 2-3 години на день, хоча багато що залежить і від жанру, в якому він працює. Якщо взяти мою спеціалізацію – еквілібристику та жонглювання, то тренування може бути і довшим, а от хто працює в силовому жанрі, скажімо, в повітряній гімнастиці (нею я віднедавна теж займаюся), там три години поспіль тренуватися фізично важко, м’язи дуже втомлюються.
На круїзному лайнері – з Європи до Америки
— Після закінчення навчання мене запросили працювати на круїзному лайнері, – розповідає чоловік. – Ми спершу ходили по Європі, згодом були уже довші кросинги через океан до Америки та на Карибські острови. Такій роботі передують серйозні іспити – і зі знання англійської мови, і письмові іспити з техніки безпеки після пройденого навчання. Робота на круїзному лайнері дуже цікава, проте і ду-у-уже нелегка – щоранку у тебе репетиції, а увечері щоденні шоу (а бували дні, коли ми відпрацьовували і по два шоу!) і лише один вихідний – у неділю. І в такому режимі живеш і працюєш дев’ять місяців, при цьому постійно перебуваючи на величезному круїзному лайнері із понад п’ятьма тисячами людей на борту. Публіка – здебільшого американці та європейці, українців на таких рейсах мало, а якщо і є, то це наші земляки, які нині мешкають за кордоном. А еквілібристика на круїзному лайнері – це, скажу вам, ще той челендж! (Сміється, – авт.) Для мого номера – баланс на котушках – було дуже важливо, щоб була нерухома поверхня, і якщо корабель хитає, це небезпечно і може закінчитися травмуванням… Коли переходимо океан, корабель може дуже різко хитати, тому цей фактор потрібно враховувати і робити на нього «поправку».
Але робота на круїзному лайнері – це величезний досвід, а також можливість побачити світ, познайомитися з різними країнами і дізнатися, як там живуть люди. Я побував у Фінляндії, Естонії, Німеччині, Мексиці, США (Маямі, Новий Орлеан). Усі країни цікаві і колоритні, але найбільше мені сподобалися Карибські острови – коли ми припливли туди, в Європі вже було холодно, ми ходили палубою в куртках, а тут потрапили відразу в літо… Тому спогади про ці місця – найтепліші… Хоча коли наступної поїздки ми провели на Карибах більш ніж півроку, то нам вже аж забагато було цієї постійної спеки і високої вологості, хотілося уже зими та осені (сміється, – авт.).
Любов, що піднімає до неба
— Улюблена справа подарувала мені ще й кохану дружину Віку, з якою ми одружилися торік, – зазначає Іван. – Познайомилися з нею в рідній академії – я, повернувшись з роботи на лайнері, продовжував навчання на бакалавра, а вона тільки вступила. Недарма кажуть, що кохання піднімає до неба – для мене це втілилося і в переносному, і в прямому значенні, адже разом із коханою я вирішив зайнятися ще й повітряною гімнастикою, тож нині ми разом літаємо під куполом цирку… Віка – еквілібристка, а також уже працювала у повітряних номерах, тож мала відповідний досвід, а я починав у цій сфері фактично з нуля. А коли ти високо над сценою і тримаєш у руках партнерку, на тобі дуже велика відповідальність, тут помилка може бути смертельно небезпечною… Така спільна робота дуже зближує. Разом із дружиною ми підготували спільний видовищний номер на підвісному пілоні, а нині працюємо над постановкою із елементами повітряної акробатики. Віка прийшла в цирк із спорту, яким займалася з дитинства, тому підготовка у неї просто чудова! Ми разом, як говориться, 24 на 7 – і на тренуванні, в роботі, і удома, проте нам легко і комфортно працювати у такому творчому тандемі і ми з нетерпінням чекаємо, коли зможемо презентувати свої роботи публіці! На жаль, в Україні нині залишилось небагато циркових студій, і з кожним роком їх кількість усе меншає, а так хочеться дарувати радість глядачам на арені цирку, вражати сміливістю й завзяттям під його куполом…
Промо виступу пари дивіться тут
Джерело: НОВА Тернопільська газета