Зворушлива зустріч відбулася днями — до лікаря Тернопільської станції екстреної медичної допомоги Ростислава Шумського завітали мешканки села Денисів Козівського району Галина Стрияк і її донька Надія. Прийшли, щоб щиро подякувати! 33 роки тому цей лікар приймав пологи у Галини Василівни і, що найцікавіше, відбувалося це не в медзакладі, а… вдома. Саме тоді на світ з’явилася Надія. Нещодавно жінки побачили репортаж на тернопільському телеканалі ІНТБ про те, що Ростиславу Івановичу як лікарю швидкої допомоги довелося прийняти важкі пологи в мешканки обласного центру в неї вдома, і вирішили побачитись із ним і подякувати за віддану працю. Лікар не очікував таких гостей, був приємно вражений.

— Показали по телебаченню лікаря, якому довелося в екстремальних умовах приймати пологи, а моя мама ледве стримала емоції: «Цей лікар і в мене приймав пологи!» — розповіла Надія. — Я знала, що мама народила мене вдома, бо були стрімкі пологи, проте мого лікаря-рятівника ніколи не бачила. Я написала в інтернеті слова вдячності Ростиславу Івановичу, багато людей «полайкали» допис, тож ми вирішили зустрітися з лікарем.

На вулиці Шпитальній у Тернополі — станція екстреної медичної допомоги, де працює Ростислав Шумський. Поруч із будівлею припарковані машини швидкої допомоги, які готові будь-якої миті виїхати на виклик. Ростислав Іванович приїжджає на роботу, виходить з авто, як його радо зустрічають вдячні мешканки Козівщини.

— Для мене це несподіванка! Рідко коли приходять подякувати за мою роботу. Пригадую ваші пологи, все було без ускладнень, — каже Ростислав Іванович. — Тоді я ще був молодим (усміхається — авт.), тільки починав лікарський шлях. У 1982-ому році закінчив медичний інститут. Спершу працював в амбулаторії в Августівці Козівського району, потім вісім років у Денисівській лікарні, згодом —  у Тернопільській районній лікарні. Рятував і при інфарктах, і при інсультах, були різні важкі ситуації, а ось допомога породіллям — це позитив, якщо все закінчується добре і щаслива матуся обіймає немовля. У моїй практиці — вісім пологів! Усі або вдома, або дорогою до пологового. Ви були першими! А ось нещодавні пологи були важкі — сідничне передлежання, потрібно кесарити, але до лікарні було нереально довезти жінку, тому народила вдома. Немовля не проявляло ознак життя, я реанімував 10 хвилин і, слава Богу, все добре. Буває, звісно, по-різному: у когось стрімкі пологи, а є жінки, які легковажно ставляться до вагітності. Так, жінка, в якої я недавно приймав пологи, навіть не перебувала на обліку в жіночій консультації. Важливо не допускати таких ситуацій, але, якщо вже почалися пологи, то терміново викликати лікаря, не панікувати. Було, що колись ми приїхали в далеке село на виклик, а жінка сама народила, обрізала пуповину, запеленала дитя. Щоправда, у неї це вже була восьма дитина. Нас тоді пізно викликали, бо ж телефонів не було, чоловік пішов вранці у медпункт, але дорогою зустрів друга і забув, пригадав аж ввечері.

Галина Василівна і її донька Надія подарували лікарю гостинець, побажали здоров’я і розпрощалися, щоб надовго не відволікати від роботи.

— Ростислав Іванович був головним лікарем Денисівської лікарні, я там 16 років працювала молодшою медичною сестрою, ми були колегами, — розповіла після зустрічі нашій журналістці Галина Василівна. — Той день, 19 червня 1986-го, добре пам’ятаю (усміхається — авт.). Це були мої другі пологи. Не відчувала перейм, а відразу почала народжувати… Телефону в нас не було, відправила сестру велосипедом до лікарні. Десь 15 хвилин треба було їхати. «Боже, допоможи!» — молилася я. Біля мене молилася моя 80-річна бабуся, заспокоювала, що все буде добре. Приїхали вантажівкою лікар Ростислав Іванович і акушерка Ганна Грех. Побачила їх і відразу заспокоїлася. Акушерка швидко помила руки і взялася мені допомагати. Лікар дуже відповідально і професійно надавав допомогу в пологах. Коли по мене приїхала швидка, дитинка вже лежала на ліжку. Я сама зайшла до автівки, потім у відділення. Усі дивувалися! Щастя, що все минулося добре. Маю нині двох дітей, чотирьох онуків — Вікторію, Софійку, Дем’янчика і Юлю.

— Лікарська праця — це великий героїзм! Добре, що у нашій медицині є такі віддані люди, які вкладають у роботу свою душу! — додала Надія.