Попри повноліття, вона досі не має паспорта України, більше того — наразі є особою без громадянства. Здавалося б, нонсенс: народилася в Україні, жодного разу не виїжджала за кордон, але не може добитися офіційного визнання бути громадянкою нашої держави, не може отримати диплом у коледжі, не може працевлаштуватись без документів, користуватись деякими видами транспорту… У чому ж справа? Про свою проблему дівчина розповіла журналістам «НОВОЇ…», а ми спробували з’ясувати це питання у фахівців Управління державної міграційної служби в Тернопільській області.

У 22 роки — без паспорта і громадянства
Народилася Людмила у селі Невельське Ясинуватського району Донецької області 11 серпня 1998 року. З початком російсько-
української війни на Донбасі село опинилося на лінії розмежування. Щоденні обстріли, зруйновані будівлі, жертви… Більшість мешканців виїхали із Невельського. Людмила із мамою та вітчимом теж змушені були покинути рідний дім. У 2017-ому році вони переїхали в Західну Україну. Знайшли прихисток у селі Сидорів на Гусятинщині. Місцеві мешканці доброзичливо прийняли переселенців. Аграрне підприємство надало родині безвідсотковий кредит, забезпечило роботою, вони придбали житло. Людмила вступила до Гусятинського фахового коледжу, провчилася там понад два роки, але не змогла отримати диплом, бо не має документів, які підтверджують її особу.
— Не думала, що буду змушена доводити, що я — українка. У мене є українське свідоцтво про народження, але я не отримала вчасно ID-картку, тому тепер ходжу від кабінету до кабінету, — зітхає Людмила. — Без паспорта — обмеження на кожному кроці. Почалася війна, щоденні обстріли — нам було не до документів, думали, як вижити. Вже на Тернопільщині взялися виготовляти паспорт, але зіткнулися з труднощами. Річ у тім, що мій тато — росіянин, мама теж мала російський паспорт і водночас посвідку на постійне місце проживання в Україні. Мої батьки давно не живуть разом. Тато — у Росії, а ми з мамою до війни мешкали на Донеччині. Моя мама — українка, але в 90-их роках жила трохи більше року в Росії, там і отримала паспорт. Потім переїхали з моїм батьком на Донеччину. Там я і народилася, зростала, пішла до школи. Коли ми перебралися на Тернопільщину, то мене запевнили, що якщо хоча б один із батьків отримає громадянство України, то і я без проблем зможу отримати паспорт. Мама на той час мала посвідку на постійне місце проживання в Україні, тож згодом змогла отримати український паспорт. Проте я і досі без документів… Два з половиною роки я навчалася в Гусятинському коледжі на програміста. На останньому курсі потрібно було подати копію паспорта для отримання диплома, та я не змогла цього зробити. Змушена була покинути навчання. Ми звернулися в міграційну службу, але поки що не отримали позитивного результату. В консульство Росії у Львові неможливо дотелефонуватися, мій електронний лист, вочевидь, не зайшов. У нинішній непростій ситуації взагалі не знаю, чи консульство працює в нормальному режимі. Хочу нарешті виготовити український паспорт, завершити навчання, влаштуватись на роботу. За ці роки ми вже звикли у Сидорові, мені тут подобається, я знайшла друзів. Хоча, звісно, прикро, що через війну ми змушені були покинути Донеччину.

Українка має довести, що… українка
Мати Людмили пані Люба приїжджала в Управління державної міграційної служби в Тернопільській області, щоб виготовити паспорт доньці. Їй порадили звернутися до Посольства Російської Федерації щодо перевірки належності або неналежності доньки до громадянства сусідньої держави.
— Спершу нам казали, що донька автоматично отримає громадянство України після того, як я матиму український паспорт, — розповідає пані Люба. — Але навіщо нам звертатися до російського посольства, якщо донька народилася в Україні, має українське свідоцтво про народження? Моя національність — українка, попри те, що я якийсь період жила в Росії. Коли міняли радянські паспорти, я мешкала в чоловіка в сусідній країні, тож отримала російський. Але згодом я вирішила змінити громадянство на українське, пройшла всю тривалу процедуру. Спершу отримала посвідку на тимчасове проживання, згодом — на постійне, а вже на Тернопільщині — український паспорт. Довелося їхати до Львова в консульство — робити відмову від російського громадянства. Я завжди вважала себе українкою, як і моя донька. Моя мама родом із Черкаської області, мій тато — з Тернополя. Власне, коли постало питання, куди забиратися з лінії фронту, ми обрали батьківщину мого тата. На Донеччині я 18 років працювала дояркою. У 2014 році снаряд влучив у наше помешкання. Там нині — лінія фронту. Невідомо, чи колись повернемось… У ситуації з донькою дивує, чому вона повинна звертатися в посольство Росії, якщо взагалі до тієї країни нічого не має. Невже міграційна служба не може дати запит щодо перевірки особи?
— Скільки кабінетів ми вже обійшли, щоб виготовити Люді паспорт, — бідкається вітчим дівчини пан Василь. — Спершу нам одне говорили, згодом — інше. Коли ми жили на Донеччині, доньці ще не потрібен був паспорт, потім почалася війна, а тепер ніяк не може отримати документ… Українка має доводити, що вона українка. Простим людям треба роками долати бюрократію, щоб добитися елементарного. А ось у Верховній Раді чимало депутатів мають по кілька громадянств, і нікому до того нема діла…

Ситуацію щодо можливого отримання паспорта України Людмилою Боченко «НОВІЙ…» прокоментував перший заступник начальника Управління державної міграційної служби в Тернопільській області Іван Чубатий:
— Ще у 2020-ому році ми пояснили, що для початку дана громадянка має звернутися в Генеральне консульство Російської Федерації у Львові, щоб з’ясувати питання щодо належності чи неналежності її до громадянства Російської Федерації. Якщо отримає підтвердження, що не є громадянкою Росії, то звернеться у нашу міграційну службу і ми розглянемо її документи крізь призму закону стосовно осіб без громадянства. Це не є складне питання, але без чіткого підтвердження громадянства особи не можемо вчиняти жодних дій. Оскільки громадянка народилася в Україні, то могла до виповнення їй 18 років набути українське громадянство за територіальним походженням, проте не зробила цього, а після повноліття втратила таке право, тепер повинна пройти іншу процедуру здобуття громадянства.