«Чи можемо з вами поговорити?» — телефонують до Андрія Винника з Бережан. «З радістю!» — відповідає. У вільний час чоловік простим спілкуванням допомагає людям впоратись із складними проблемами. «Друг на годину» — так назвав свою послугу. Аналогічний формат комунікації давно поширений за кордоном і набирає популярності в Україні. «Я — не психолог, не вчу, як правильно жити. Якщо комусь потрібна порада, то висловлю свою точку зору. Але рішення однозначно за людиною!» — зазначає ментор. Пана Андрія добре знають на Тернопільщині як засновника і керівника гурту «Берег Жанни». Працює він звукорежисером у Бережанському будинку культури, бере участь в різних заходах, його запрошують грати на забави. Спілкування чоловікові точно не бракує! Саме його відкритість й викликає довіру. Для багатьох бережанців він давно є добрим порадником, який у будь-якій ситуації вміє підбадьорити.

— Пане Андрію, ви, мабуть, перший на Тернопільщині взялися за таке ноу-хау в комунікації. Як прийшла така ідея?

— Ідея сама мене знайшла (усміхається, — авт.). Я людина творча, з 90-их років — у музиці. Навчався в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Понад 20 років працюю в районному будинку культури. Моє дітище — гурт «Берег Жанни». Їздив за кордон на роботу: п’ять років грав у цирковому оркестрі в Угорщині, пів року був у Польщі. Водночас мене захоплюють лекції з психології, слухаю різних фахівців. Якось натрапив в Інтернеті на публікацію про незвичну послугу зі… спілкування. Це здалося мені близьким, адже маю позитивний досвід спрямовування людей задля якісних змін у їхньому житті. Вирішив дати пост у Фейсбуці про надання психологічної підтримки та формування мотивації. Довго вагався, чи варто, адже і сам маю багато комплексів, особливо — комплекс провінції (усміхається, — авт.). Дехто не зрозумів, навіщо це мені, хтось сприйняв зі скептицизмом, але більшість написали схвальні відгуки. Значить, це потрібна річ! Не сильно зважаю, що там говорять за спиною. Такі «фільозофи» тільки вміють обсудити, а підтримати когось не поспішають. Допомагаю людям безкоштовно. Можливо, згодом зможу щось заробляти, бо кожна праця має бути оцінена. Проте, щоб щось дати, мушу сам щось мати. Працюю і над собою. Завжди повторюю, що я не є психологом, просто роблю все щиро. Одній людині допоміг, другій, третій… Зрозумів, що мені це вдається. Через «сарафанне радіо» інформація розбіглась Бережанами. Ті, кому справді потрібна допомога співрозмовника, звертаються. Люди опиняються в різних ситуаціях, іноді заходять у «глухий кут», не знають, як їм бути далі. Дехто просто хоче поговорити, відчути моральну підтримку. Слово лікує!

— Невже вони не мають нікого з рідних чи друзів, кому могли б довірити свої внутрішні переживання?

— «Друг на годину» — це можливість почути думку чужої людини — абсолютно незаангажованої, незацікавленої. Не все можна розказати рідним чи друзям. Деколи легше відкритися незнайомцю. Я гарантую анонімність, тому все проговорене залишається між мною і співрозмовником. Взагалі мені з цим легко, бо не люблю різних пліток, останній дізнаюся про новини. Ціную людей, бережу чужу приватність, стараюсь не критикувати, бо ніхто — неідеальний. Зустрічаюсь зі співрозмовниками тільки публічно — у парку, в кафе, на вулиці, можемо просто пройтись магазинами. Така відкритість для того, щоб ні в кого стороннього не виникали зайві запитання. Щоб не було якихось ревнощів, непорозумінь. Все по-дружньому. На алкоголь та інтим — табу. Розпочинають розмову з дрібних проблем, а «вилазять» більші. У такій бесіді людині надзвичайно важливо не лише почути мене, а самій себе. На самоті важко «вийняти» все наболіле з душі.

— З якими питаннями приходять до вас?

— Проблеми в сім’ї, особиста криза, алкозалежність. Подружжя переживають кризу в стосунках, коли народжується дитина. Жінка зосереджується на догляді за немовлям, а чоловік почуває себе відкинутим. Трапляються в сім’ях складні ситуації, скажімо, насильство, коли чоловік піднімає руку на жінку. Стосовно таких випадків я радився з психологом і священником. Потрібно дуже делікатно підходити до цих моментів. Велика проблема — алкоголізм. Якщо хтось п’є, то це виснажує всю родину. Але близькі люди часто замість допомогти позбутися залежності, докоряють, починають зневажати, у результаті особа ще більше запиває. Ускладнює ситуацію оточення, середовище. Алкозалежний не в силі сам вибратися з того. Скажу відверто, я й сам через це прийшов. Є багато способів, як зупинитися. Але щоб щось змінилося, треба передусім шукати причину в собі. Двом чоловікам я допоміг позбутися залежності. Через них звертаються й інші, щоб зрушитись із місця, щоб врешті почати жити.

— На зустріч приходять більше жінки чи чоловіки? І якого віку?

— Частіше жінки. Вік — 30-40 років. Звертається за порадою й молодь, особливо хлопці, якщо виникають проблеми в стосунках із дівчатами. Багато людей знецінюють себе, не вірять у свої сили. Стараюся морально підтримати їх. Даю «домашні завдання». Скажімо, якщо когось дратує певна людина, прошу спробувати глянути на неї під іншим кутом, зосередитись на її хороших якостях. Не шукати тільки погане. Знаємо притчу про бджіл і мух. Бджола всюди бачить квіти, збирає мед, а муха всюди шукає лайно. Так і людям потрібно шукати щось гарне і добре!
— «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування», — писав Антуан де Сент-Екзюпері. Особливо люди спраглі живого спілкування в час ґаджетів та Інтернету… — Ковід, карантин, фінансові проблеми, депресії… Усе це тисне на нас. Кожен хоче, щоб його хтось вислухав і почув. Кожен хоче почуватись потрібним. Колись українці частіше ходили в гості одні до одних. Не було на столах хтозна-чого, зате було щире спілкування. Неважливо, що на столі, а хто біля стола. Нині багато людей закриваються в своєму світі, що призводить до важкої самотності.

— Як рідні сприйняли вашу ідею стати «другом на годину»?

— Дружина спершу не до кінця розуміла, навіщо це мені, але поставилася з розумінням. Ми разом 31 рік, пройшли різні етапи сімейного життя, маємо чималий досвід. Діти, мама, брат на початку сприйняли з пересторогою, але зрозуміли, що це — добра справа. Моя донька нині багато чого мені підказує.

— Не задумуєтесь, щоб здобути освіту психолога?

— Знайомий священник із Тернополя розповів, що при церкві проводять курси з психології. Було б цікаво отримати нові знання, почути чийсь досвід.

— Чи є якась порада, яку найчастіше даєте своїм співрозмовникам?

— Змусити себе бути щасливими! Потрібно цінувати себе. Прокинувся, чуєшся добре — дякуй Богові! Дякуй за дітей, за батьків, за роботу. Нема безвихідних ситуацій. Треба дивитись вперед, вірити у краще і діяти.

— А ви почуваєтесь щасливим?

— Безумовно! Це не означає, що в мене в житті все ідеально. Щастя ховається у дрібницях, треба тільки їх помічати.