Кулінарна магія у кожної жінки своя. Але оскільки кожна жінка прекрасна по-своєму, так і кожна кулінарка уміла по-особливому. А ще кожна жінка навчається мистецтву кулінарії по-своєму. У когось кулінарні пристрасті починаються із «пасочок» у пісочниці. У когось роман із кулінарією виникає із замітки в модному журналі, ще хтось уперше пробує приготувати торт, коли до рук потрапляє старий бабусин записник із рецептами, і готує його потім усе життя. А хтось, подорожуючи по світу і куштуючи національні страви, пробує їх приготувати самотужки…

“Люблю смакувати життя. Тому кулінарія — це моє захоплення, яке вже неможливо назвати таким непримітним словом “хобі”, бо вона стала невід’ємною частинкою мого життя. Кулінарія — як кохання: змінює життя кожного, робить його смачним, цікавим і неповторним», — переконана тернополянка Ірина Гудима. А в її житті є вдосталь і кохання, і кулінарії: живучи у Римі та виховуючи з коханим чоловіком Роберто двох синочків — шестирічного Алессіо та двомісячного  Джуліано, пані Ірина веде свій оригінальний кулінарний блог «Італійські голубці», де, вдало поєднуючи таланти кулінара та письменниці, викладає рецепти своїх натхненних кулінарних експериментів, поєднуючи їх з класикою українських, італійських, німецьких, французьких та американських страв… Ефектна жінка, щаслива дружина та турботлива мама, вправний кулінар та не менш вправний літератор — нині в гостях у «НОВОЇ…»

Кохання і кулінарія

— Любов до кулінарії в мене виникла не відразу, — розповідає пані Ірина. — Жила я собі спокійно в своєму рідному Тернополі, закінчила факультет іноземних мов, поринула з головою в науку і працювала викладачем англійської мови в педагогічному університеті. Про те, щоб щось готувати, навіть не думала і всі мої кулінарні «шедеври» зводились до картопляного пюре і чаю. Але життя таке непередбачуване, і це прекрасно! Ніколи не знаєш, який сюрприз тебе чекає… Моїм неочікуваним сюрпризом було випадкове знайомство з італійцем Роберто.

Познайомилися ми через спільних друзів. Друг мого чоловіка зустрічався з моєю подругою-полькою. Спочатку ми з Роберто підтримували тільки віртуальну дружбу (писали листи і спілкувались по скайпу), а потім зрозуміли, що між нами щось більше, ніж дружба… Щоправда, зустрілись ми аж за рік, зате через три тижні після першої зустрічі вирішили одружитись! Весілля святкували в Тернополі за всіма українськими традиціями, Роберто мене навіть викупляв з короваєм і хлібом…

Після одруження переїхала я до Рима і… не знала чим мені зайнятись, поки чоловік на роботі. Раніше кулінарія мене мало цікавила, хоча смачно поїсти я любила завжди. Просто в Тернополі куховарили завжди мої мама і бабуся, а я лиш займалась наукою. Після одруження і переїзду моє життя змінилось… Жити в Італії і не захопитися куховарством, мабуть, просто неможливо: тут навіть повітря, здається, смачно пахне!..

Італійці, мушу сказати, — великі гурмани і чудесні кулінари. Деякі чоловіки тут готують навіть краще за жінок! Чи то італійська пристрасть до їжі (яка тут просто-таки витає в повітрі), чи бажання приємно вразити чоловіка чимось смачненьким відкрили в мені прихованого кулінара… (Сміється — авт.)   Я, несподівано для самої себе, почала з ентузіазмом готувати. Кулінарія допомогла мені “вбити” час, а потім я так втягнулась, що приготування їжі стало невід’ємною частиною мого життя й найулюбленішим заняттям.

Чоловік мені завжди подає якісь цікаві ідеї. Згодом мою особисту команду дегустаторів поповнив наш синочок Алессіо (а дегустатор він дуууже вибагливий). Оскільки сім’я в нас інтернаціональна, готуємо ми і українські, і італійські страви. А ще дуже любимо відкривати для себе смаки і страви інших країн.

Моєю першою провідницею в світ італійської кулінарії була тітка мого чоловіка Джакоміна. Її невістки не готують, то вона “зосередилась” на мені і почала мене всьому вчити. Спочатку вчила правильно варити… спагеті. Я їх завжди ламала, щоб умістилися в каструлю, а для італійців поламані спагеті — найстрашніша в світі катастрофа, їх тут ніхто не буде їсти, так само, як і розварені, як у мене на початках. Потім тітка навчила мене готувати лазанью, рецепт якої я й описала у блозі, а торік разом з нею пекли панеттоне…

В Італії шлях до серця… жінки лежить «через шлунок»!

— Італійці дуже щирі й відкриті. Коли тільки я сюди приїхала, мене так гостинно прийняли сусіди й друзі чоловіка, що я почувалась, як удома, уже з перших днів, — каже пані Ірина. — Українці з італійцями багато у чому схожі: співучістю, темпераментом, навіть любов’ю смачно попоїсти… Що ж до відмінностей, то українці більш стримані в емоціях, у італійців же все видно відразу. Завжди кажу, що коли мій чоловік приходить додому, то здається, ніби прийшло десятеро людей, а не він один… (Сміється — авт.)  Такі в нас і сусіди, і друзі —  усі гамірні, емоційні й веселі.

Щодо відмінностей у смаках, то я спочатку ніяк не могла звикнути до макаронів, які тут їдять щодня і навіть як першу страву. Моя ж українська душа таки звикла до супів… Ніколи не забуду, як я вперше приїхала в гості до Роберто: їхала автобусом майже два дні, приїхала вночі, і чоловік, щоб мені догодити, приготував УНОЧІ макарони з соусом песто! Я їх ледве з’їла, щоб він не образився, а в душі мріяла про теплий суп… (Сміється — авт.)  Але тепер звикла до макаронів і навіть їх бракує, якщо кілька днів їх не їмо… Зате  італійці більш «закриті» в кулінарному плані: вони з більшою осторогою їдять щось “заморське”, але вже якщо їм засмакує, то потім будуть часто просити знову приготувати. Мій чоловік «підсів» майже на усі українські смаколики: борщ, вареники (він їх навіть сам тепер ліпить) та голубці…

Щодо вислову, що шлях до серця лежить через шлунок, то тут він теж актуальний, але… з точністю до навпаки! В Італії сучасні жінки майже не готують, а от чоловіки, щоб  привабити жінку, та-а-акі кулінарні шедеври творять!

«Смачна» творчість перевтілилася в «Італійські голубці»

Свої кулінарні шедеври Ірина Гудима описує у власному блозі http://holubzi.blogspot.it/.

— Блог, — зазначає жінка, — дозволяє поєднати дві улюблені справи — готувати і розповідати історії. Таке писання — дуже гарна і натхненна справа: якщо ви любите готувати, то чому б цим не поділитися з іншими?  Крім того, блоги дуже гарно структурують рецепти господині і потім при готуванні тієї чи іншої страви не треба буде перетрясати купи журналів, записів та книжок в пошуках «того самого» рецепта, а просто відкрити свій власний блог. Кулінарія  має безмежне поле для творчості: блог паралельно розвиває ще й таланти письменника та фотографа… (Сміється — авт.)

У мого чоловіка дуже інтернаціональна родина (його батько італієць, а мама —  мальтійка), двоюрідні сестри й  брати живуть на Мальті, в Австралії і в Англії. На Мальту ми літаємо щороку і там усі зустрічаємось, а я заодно вчуся у родичів готувати щось “заморське”. А ще в нас дуже багато друзів-іноземців, у яких я частенько запозичую рецепти іноземних кухонь.

Власне, сама ідея завести свій кулінарний блог належить моєму чоловікові Роберто: він дуже підтримує мене у моїй “смачній” творчості, тому в цьому плані мені пощастило. Адже без підтримки складно втілювати свої навіть маленькі мрії. А мрію я нині про те, аби блог з часом «трансформувався» у книжку рецептів або ж переріс у власне кафе…