«27 червня ми зазнали непоправної втрати. Поблизу Старогнатівки на Донеччині під час інженерного обладнання позицій пролунав вибух невідомого походження і від численних осколкових поранень, несумісних з життям, загинув справжній українець, воїн і патріот, молодший сержант Іван Мирославович Дедюх.
Іван був родом із Тернополя, на війну прийшов ще в далекий 2014 рік, відстоювати права України та українських громадян. Завжди був відповідальною людиною, служив командиром відділення, умів вправно керувати своїм маленьким підрозділом, за що його поважали побратими.
Тепер йому назавжди 37 і він залишиться назавжди воїном небесної роти батальйону “Айдар”. Приносимо щирі співчуття та розділяємо біль втрати з близькими, друзями та рідними. Не дочекалася з війни сина мати. Ворог поплатиться десятикратно за нашого побратима! Пам’ятаємо.. Помстимось.. Героям слава! Смерть ворогам!» Після цього повідомлення на офіційній сторінці 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ “Айдар” сторінка Івана у соцмережі зарясніла співчуттями — так багато людей його знали і любили…
«Життєрадісний, веселий, добрий! Ще кілька днів тому були в тебе, а сьогодні тебе вже немає… Повірити важко… Слів не вистачає… Спочивай з миром…» — написала відома тернопільська волонтерка Христина Феціца.
— Він був для мене одним з улюбленихих дядьків, самий-самий, такий рідний, — розповіла «НОВІЙ…» племінниця загиблого Діана Довгань. З ним завжди було весело, ніколи не заскучаєш з ним! Народився 21 січня 1983 року в Тернополі, навчався у ЗОШ № 28. Після школи пішов в училище №9, далі армія, з якої повернувся зі званням сержанта. Згодом працювати торговим агентом, експедитором, тривалий час таксував. Захоплювався музикою, грав на гітарі, в компаніях завжди був в центрі уваги! Добрий, привітний, веселий, його всі любили, він ніколи нікому не відмовляв, завжди допомагав тим, хто цього потребував. Був дуже хорошою людиною…
Після армії у 2003 році одружився. Думаю, найщасливішими подіями в його життя стало народження його сина та доньки, він їх дуже любив, більше за все на світі! Мріяв виростити сина та доньку, щоб настав мир в Україні і діти жили в вільній державі, тому і пішов в АТО.
На Донбасі воював з 2014 року – з перших днів війни. Служив спершу в 128-ій бригаді. Відслужив, повернувся, поїхав до Польщі на півроку, повернувся і знову пішов на рік в АТО – уже в 44-ту бригаду. Після повернення якийсь час працював таксистом, але війна не відпускала, усе рвався до побратимів. І втретє у складі 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ “Айдар” поїхав на Схід. Казав — за рік повернусь, а повернувся у труні…
Щоразу, коли він вертався з АТО, його завжди зустрічали рідні, близькі, друзі — ми завжди його підтримували і цінували те, що він робить для нас і всієї країни. Він оберігав наш спокій… Завжди був на передовій, на ”нулі”, але ніколи не козиряв нам своїми подвигами, що робив і що пережив, ніколи не розказував…
Він був єдиним сином. Без нього залишились мама, тато, дружина, синочок і донечка. А також рідні і близькі йому люди.
Прощання з Іваном Дедюхом відбулося 1 липня на Театральному майдані Тернополя, поховали загиблого Героя на Микулинецькому цвинтарі.