Вони переважно були дуже позитивні й пророкували нашій команді, як мінімум, участь у чвертьфіналі. Однак були й песимісти, які прогнозували не більше одного очка в трьох матчах. Очко це українці, звісно, мали набрати в грі з Північною Ірландією, поразку від якої не могли уявити навіть любителі фільмів жаху. Та реальність перевершила всі їхні сподівання…

Збірна України зазнала двох поразок у двох перших матчах із загальним рахунком 0:4 і першою (!) та єдиною за час існування системи чемпіонату з 24-ох команд (вона до Євро’2016 застосовувалася на чемпіонатах світу 1986, 1990 та 1994 років) вибула вже після двох турів. Як таке могло трапитися? Ми виділяємо три складові.

Тренер

Ретроградство і заїждженість футбольного бачення головного тренера збірної України Михайла Фоменка вже давно нікого не дивують. Невідомо чим керувалися керівники українського футболу, залишаючи його на посаді головного ще й на фінальний турнір Євро’2016, але Фоменко його очікувано провалив.

Зрозуміло, що людина виконала поставлене завдання у відбірковому турнірі, але, зважаючи на рівень гри, можна було їй подякувати й урочисто випровадити на пенсію. Натомість Фоменка залишили, він знову взяв за основу улюблений принцип “Зачем рісковать, ми же нє в казіно”, і команда виступила так, як виступила.

Ми далекі від порад тренерському штабу щодо футбольних тактики і стратегії, хоча всім зрозуміло, що обрана Фоменком тактична схема, а головне план на гру — вчорашній день. Та справа навіть не в тому, адже збірна України на Євро була абсолютно неваріативна. Команда не продемонструвала жодних можливостей і бажання перебудуватися, змінити ігрову модель залежно від суперника і рахунку на табло. Фоменко далі гнув свою лінію, як вміє, лише “освіжаючи” гру замінами типу нападника на нападника. А хіба можна інакше?!

Гравці

Враження, що покоління “золотої молоді” нашого футболу трішки підгниле, з’явилося ще у 2011 р., коли розпіарена команда з Ярмоленком, Коноплянкою, Зозулею, Степаненком і т.д. поїхала за перемогою та олімпійською путівкою на молодіжне Євро, а повернулася звідти з одним очком у груповому турнірі і дулею в кишені.

З тих пір думка про безхарактерність основного кістяка теперішньої збірної лише зміцніла. Не будемо забувати, що у відборі на Євро’2016 удача таки була на боці цих футболістів, адже невідомо, що було б, якби білоруси не забили самі собі у Борисові, Люксембург реалізував усі моменти на старті своєї домашньої гри, а Македонія використала б свою перевагу в грі у Львові. А коли удача трішки таки відвернулася, то взяти долю в свої руки ці гравці не зуміли. Та й, зрештою, що їм до тієї збірної та того Євро. Ну, посварять їх трішки, его підріжуть, амбіційність зменшать, але невдовзі всі вони повернуться до своїх маленьких раїв з суперавтівками, віллами та Карибами, на відміну від уболівальників, які буквально живуть матчами національної команди.

Атмосфера

А чи вміємо ми підтримувати нашу збірну, якою б вона не була? Євро’2016 знову довело, що абсолютно ні. І тут є суб’єктивні й об’єктивні причини. Наприклад, хто приїхав до Франції підтримувати інші команди? Їх найпалкіші фани. А збірну України? Ті, кому вистачило коштів, ще й взявши до Франції своїх дружин. Ось тому й втрачали вболівальники останні нерви, спостерігаючи у телекартинці усміхнені фізіономії дам в жовто-синіх футболках на тлі катастрофічного рахунку гри з Північною Ірландією.

З іншого боку, в нас так і немає культури підтримки збірної на стадіоні. Безглузде “Віва, віва, Україно!”, яке використовували на ЧС’2006, змінилося виголосом “У-кра-ї-на!” з поступовим зменшенням пауз між складами. На “Львів-Арені” це ще доповнюється підзабутою в Європі вболівальницькою “хвилею”. Та цього дуже мало, і на тлі вокального рівня виконання своїх пісень багатотисячним десантом з двомільйонної Північної Ірландії ми зі своїм “потенціалом” мали вигляд, м’яко кажучи, блідий. Як, відверто кажучи, і загалом на чемпіонаті…