Уночі після Дня Незалежності трагічно обірвалося життя 20-річного морського піхотинця Віталія Собка з села Нападівка Лановецького району. Майже два роки він ніс службу в 35-ій окремій бригаді морської піхоти ЗСУ, від весни був у зоні проведення ООС. Наразі рідним хлопця повідомили лише, що смерть настала 25 серпня від вогнепального поранення, проте досі не сказали про обставини — ні де саме трапилася трагедія, яку травму отримав їхній син — бойову чи небойову. Річ у тім, що спершу в інтернеті поширили інформацію про загибель у зоні проведення ООС, та згодом з’явилися подробиці про те, що його застрелив… співслужбовець на Одещині, де базується 35-та окрема бригада морської піхоти ЗСУ. Така жахлива звістка з інтернету просто приголомшила батьків загиблого…

На сторінці командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України у Фейсбуці розмістили повідомлення: «25 серпня в одній з військових частин морської піхоти стався трагічний випадок загибелі військовослужбовця. Наразі за фактом загибелі правоохоронні органи проводять слідчі дії з метою надання правової кваліфікації та встановлення обставин події». Тим часом військова прокуратура Південного регіону України повідомила на сайті, що тримає під контролем хід досудового розслідування за фактом смерті військовослужбовця, що сталася
25 серпня в одній із військових частин морської піхоти. «У кримінальному провадженні слідчим Усатівського відділення поліції Біляївського відділу поліції ГУНП в Одеській області 25.08.2019 затримано в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру матросу С. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) КК України, — зазначено на сайті військової прокуратури Південного регіону України. — Встановлено, що 25.08.2019 під час несення служби у добовому наряді матрос С. здійснив постріл в бік матроса К. зі зброї АК-74, в результаті чого останньому заподіяно наскрізне вогнепальне поранення голови. Від отриманих травм військовослужбовець морської піхоти К. загинув. Здійснено огляд місця події, допитано та проведено слідчий експеримент із підозрюваним С., тривають допити співслужбовців С. та К. Також до суду направлено клопотання про обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підготовлено клопотання про призначення низки судових криміналістичних експертиз».

— Вранці 25 серпня до нас прийшли з військкомату і повідомили страшне… Досі не можу змиритися з тим, що нашого Віталика вже нема.., — витирає сльози матір загиблого пані Олеся. — Деталей нам не розповіли. Я зрозуміла, що був обстріл, було четверо поранених, наш син не вижив… Але поки ми чекали на тіло, прийшли родичі і сказали, що в інтернеті є інша інформація. Поки що не знаю, чи це справді про нашого сина, бо ж буквами замінено прізвища. Ми думали, що син був на Донбасі, а з повідомлень стає зрозуміло, що сталася трагедія на Одещині. Наразі чекаємо, коли нам особисто дадуть офіційну інформацію, бо може те, що пишуть в інтернеті, — неправда…

Щоб підтвердити чи спростувати інформацію про обставини загибелі Віталія Собка, «НОВА…» зателефонувала до військового комісара Лановецького районного військового комісаріату, голови Борсуківської ОТГ Івана Друзя, проте вони повідомили, що не володіють детальною інформацією. Зі своїх джерел у військових структурах нам вдалося дізнатися, що наш земляк отримав небойову травму…

— 27 березня Віталикові виповнилося 20… Навчався у Борсуківській школі, у Коледжі річкового та морського флоту в Києві, — розповіла пані Олеся. — Побув удома літо і пішов захищати Україну. Контракт підписав два роки тому, 27 вересня. Спершу ніс службу на Миколаївщині, потім в селі Дачне на Одещині, а цьогоріч у квітні їхню бригаду відправили на Донбас — в селище Новотроїцьке біля Волновахи. Я думала, що син досі там… «У мене все добре. Не хвилюйтесь, ще трошки і повернусь додому», — повторював. Привезуть у труні… Чому так сталося?.. Ми хотіли їхати на місце трагедії, але нам сказали, що дарма, бо не допустять туди. Чому нам не сказали відразу правду?.. Ми відмовляли Віталика від контракту, бо ж ще дуже юний, не мав військової підготовки, але він не хотів навіть слухати нас. Пригадую, одного дня поставив нас перед фактом: іду служити. Казав, що йому надійшла повістка з військкомату, він підписав документи. Син не був надто говіркий, а ще військова дисципліна, тому не розповідав нам про війну. «Чи вас обстрілюють? Чи близько від вас ворожі позиції?» — запитувала я. «Мамо, навіщо вам це?! Все добре!» — відповідав. Ми вже й навіть не дуже розпитували. Я чула його голос і дякувала Богові, що живий… Віталик телефонував до нас як не щодня, то через день. Розпитував про рідних, чи всі здорові. Двічі приїжджав додому у відпустку — у січні та на початку квітня — на похорон бабусі.

Востаннє я з ним говорила ввечері 23 серпня. Молодший наш син Назар телефонував до нього на День Незалежності. Віталій сказав, що не має можливості говорити, обіцяв зателефонувати до мене, але недожив до ранку… Військовий комісар сказав нам, що син загинув о 5-ій годині.
27 серпня зробили розтин, раніше не могли, бо — вихідний. Військові доправлять Віталика разом із ще одним загиблим на Сході України. Ми вже всі сльози виплакали, важко переживає втрату брата 11-річна сестричка Оля. Ці два роки я хвилювалася за Віталика, не спала ночами, бо коли дитина на війні — нема спокійного життя. «Все буде добре!» — крають нині слова сина моє серце. Кричить поранена душа…