Виконуючи бойове завдання, він підірвався на міні. Трагедія сталася 24 липня поблизу Авдіївки, що на Донеччині.

Руслана Гевка призвали в армію на початку липня 2015 року. Вишкіл проходив у Мукачевому в 128-ій гірсько-піхотній бригаді. Звідти відправили на Луганщину, згодом воював на Донеччині – у Пісках, Мар’їнці, Авдіївці… Власне, Авдіївка й стала для нього фатальною…

– Досі не можемо оговтатися від страшної звістки, – ледь стримує сльози рідна сестра Руслана Ліля. – Не віриться, що ще в суботу він телефонував, а в неділю його вже не стало… Це трагедія не лише для нашої сім’ї, а й для всіх, хто знав Руслана, адже він був дуже хорошою людиною, доброю, спокійною, щирою. Ми з молодшою сестрою Надею завжди відчували його турботу й підтримку. Він був старшим і ще з дитинства нас оберігав. Дбав також про тата – він інвалід третьої групи. Пригадую, колись потрапив в аварію, ногу довелося складати по частинах, так і залишилася згадка на все життя…

У селі Руслан не мав постійної роботи, перебивався тимчасовими підробітками. Батько дуже не хотів відпускати його на фронт, але не міг і втримати.

– Звичайно, ми хвилювалися за Руслана, бо де війна, там завжди є жертви, – каже Ліля. – Але він часто телефонував додому, після шести місяців служби приходив у п’ятиденну відпустку. Ми, як і всі, чиї рідні на фронті, молилися за нього, просили Господа, щоб не допустив біди… Так рік пережили в неспокої та чеканні. І ось, за місяць до демобілізації, така трагедія…

26 липня волонтери доправили тіло Руслана з Дніпровського моргу. Односельці навколішках і з квітами зустрічали кортеж із загиблим Героєм. А сьогодні, 27 липня, під вигуки «Герої не вмирають!» Руслана поховали з усіма військовими почестями на місцевому кладовищі. В останню путь провести Героя зійшлися та з’їхалися бойові побратими, родичі, друзі, знайомі й незнайомі…