Неділя, 29 січня 2023
• Настя і її бабуся Галина з Чорткова загинули на Хмельниччині… • «Юрчик просив відкупити йому ровер…» • Заколядували… тубус від гранатомета • Послав «сосать смереки», а суд «вмив руки» • У Тернополі відремонтували автомобіль для військових • З Тернополя на фронт відправили комплекти зимової форми для військових • “Була жива, але знесилена…” Поліцейські Тернополя врятували жінку • У Тернополі до Дня всіх закоханих виступить гурт KAZKA • Колядували і гроші на ЗСУ збирали • Велика допомога маленьких волонтерів • Командир Бендера з Тернопільщини – на передовій! • «Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців» • Громаді на Тернопільщині подарували ікону, якій понад 200 років • Відійшов у вічність багаторічний керівник Тернопільського обласного театру ляльок • Волонтерство окриляє! • “Попросив Наталю взяти паспорт, але не зізнався про розпис”. Військовий Микола здивував кохану • Митрополит Василій Семенюк охрестив шосту дитину подружжя з села Острів • Козівська громада попрощалася з Героєм Олегом Фикою • З війни — до шлюбу: Андрій привіз наречену Настю зі Східної України • У Тернополі підприємці можуть безоплатно розміщувати генератори на комунальній землі
Слово лікує зранені душі

Автор: Опубліковано: 16 Червня о 9:00 241


У Тернопільській ЗОШ №5 діє розмовний клуб «Слово» для переселенців.


«Слава Україні! Рада всіх бачити!» «Яка розкішна мова в Остапа Вишні!» «Ніколи раніше я не чула про колоративи, а їх стільки…» «Вдома поралась на кухні й повторювала скоромовку: бабин біб розцвів у дощ, буде бабі біб у борщ». «У нас тут своя родина з різних куточків України!» — такі жваві розмови у коридорі перед заняттям розмовного клубу української мови «Слово» для внутрішньо переміщених осіб, що діє при Тернопільській ЗОШ №5.

Головна натхненниця клубу — вчителька української мови та літератури Зоряна Гуцул. Освітні волонтери — викладачка української мови та літератури, консультантка ТКМЦНОІМ Леся Гапон, вчителька української мови та літератури, спеціаліст сектора роботи з експертами Державної служби якості освіти в Тернопільській області Ольга Бас, учитель початкових класів ТСШ №5 Світлана Стасишен, психолог ТСШ №5 Наталя Думанська, учителька початкових класів ТПШ№1 Ліліана Лабовська, мистецькі експерти — ведуча, головна редакторка телеканалу TV-4 Наталія Стецюк, режисер-постановник Тернопільського академічного театру актора і ляльки Дмитро Татарінов, викладачка фортепіанного відділу Тернопільської музичної школи №1 ім. В. Барвінського Олена Плахцінська. Відбуваються безкоштовні заняття щовівторка й щоп’ятниці з 15:00 до17:00.

Мова формує любов до всього українського
— Потреба пробудження національної самосвідомості очевидна. А зміни стаються, коли люди об’єднуються. Тому такі спільноти, як наш розмовний клуб, — це те, що робить нашу країну сильнішою, розумнішою, зберігає її красу і серце, — каже Зоряна Гуцул. — Тут рідне слово стає засобом формування любові до всього українського. Знати, шукати, говорити про своє і своїх голосно й вдячно, даючи відсіч тим, хто краде й забирає в України її силу та славу, сіяти любов, лікуючи душевні опіки — головне завдання клубу. Проєкт глибокий і корисний. Ми активно продовжуємо єднатися і діяти, аби те, що тут прозвучало й народилося, мало продовження в осмислених, обґрунтованих роздумах і стало відомим широкому загалу в тих куточках України, куди повернуться після Великої Перемоги наші друзі.
Аби навчання було ефективним і цікавим, програму розроблено так, щоб якомога ширше сприяти розвитку комунікативних можливостей учасників. Заняття мають теоретичну й практичну складові: опанування лексики з конкретної теми та однієї з граматичних тем, фонетики; творчі майстерні, зустрічі з відомими людьми, спільні мистецькі забави, мандрівки, відвідування театру, філармонії тощо.

— Коли почалася війна, ми з подругами-педагогами вирішили робити щось потрібне зараз, — згадує Наталія Стецюк. — Зоряна Богданівна, натхненниця і організаторка нашого клубу, домовилась із директором школи, з управлінням освіти Тернопільської міської ради. Перших учасників клубу «ловили» на вулиці. «Не хотіли б удосконалювати мову?» — підійшла Зоряна Богданівна до чоловіка на ринку, який розмовляв ламаною українською. «Залюбки!» Поки ми обдумували, в якому форматі проводити заняття, він уже тричі телефонував. Влад — перший наш учасник клубу. У нас були люди з різних куточків — Маріуполя, Харкова, Кривого Рогу, Києва, Житомира… Перше заняття було найемоційнішим, бо їм треба було виговоритися і виплакатися. Ми плакали разом із ними. Зрозуміли, що їм потрібне спілкування з психологом, священником, істориком, культурологом і т.д.

Плануючи цей курс, ми думали, що можемо розказати і показати, щоб вони зрозуміли, за що ми любимо своє місто. Насправді ми не ставимо перед собою місію навчити переселенців мови, хочемо допомогти їм адаптуватися, щоб зрозуміли, що вони — в себе вдома, що біда прийшла до нас усіх. Так сталося, що до них скоріше, ніж до нас, чи до них більшою мірою, але це нас усіх болить. У клуб прийшли люди, яких не треба переконувати, що мова — це ознака нації. Ми не говоримо їм, що мова — це генокод, що спілкуватись мовою ворога під час війни — ганебно. Вони це знають і усвідомлюють. Їм важливо попрактикувати українську мову, щоб могли нею думати. Певні події чи випадки дають поштовх до певних тем занять — діалектизми, лайливі слова, традиції нашого регіону, постаті патріотів України. Окрім навчань організовуємо екскурсії, побували у Зарваниці, Кременці, Вишнівці, Теребовлі, Львові. Переселенці організували хор «Байрактар». На заняття приходять із дітками. Для малечі педагоги проводять пізнавальні уроки. Зараз час гуртуватися українцям довкола цінностей, які об’єднують, а не роз’єднують.

Українська мова наповнює особливою силою

— Близько двох місяців відвідую розмовний клуб, дуже задоволена, — ділиться враженнями Ольга Васильєва зі Скадовська Херсонської області. — До Тернополя мене привіз син 15 квітня, я взяла з собою двох котів. Син зараз несе службу в Збройних силах України. Донька ще раніше приїхала до Тернополя із Києва. Я народилася і виросла в росії, мій тато був росіянином, а мама українкою. Вдома ми спілкувались російською. Згодом я переїхала до Скадовська, але там російськомовне середовище. Та у моїй голові з дитинства була закладена українська мова, бо я часто їздила до бабусі на Кубань, а там розмовляли українською. Там, до речі, велику хлібину називали не «паляниця», а «поляниця». Раніше я боялася розмовляти українською, щоб не виглядати Азаровим. А тепер залюбки спілкуюсь рідною мовою. З труднощів у вимові для мене — слова, в яких ідуть один за одним звуки «і» та «и», плутається язик (усміхається, — авт.). У клубі чудові вчителі. Зоряна Богданівна доносить любов і навчає гарної української мови!

— На Заході України збереглися народні традиції, хочу дізнатися про них, познайомитися з говіркою, пізнати місцевих людей. У моєму місті зараз небезпека, постійно прилітають балістичні ракети, — розповідає Владислав Зубар із Харкова. — До Тернополя я приїхав 26 лютого. У клубі ми не вивчаємо абетку чи підручник, ми живемо українським духом. Підтримуємо тут одні одних, бо кожен із нас пройшов складні випробування. Завдяки колективу викладачів ми відчуваємо себе як вдома. Хоч раніше я розмовляв російською, та зрозумів, що Україна — моя батьківщина, тому треба висловлювати думки рідною мовою. Харків до війни був частково російськомовний, хоч там є потужне українське культурне середовище. Думаю, після війни українська буде повсюди. Зараз скільки дозволяє забрати українська мова простору, стільки треба забирати, бо завтра буде пізно. Мова — це потужна зброя.

— У мене велика подорож Україною: жила в Горлівці, працювала в Донецькому аеропорту, після окупації ми з чоловіком переїхали до Запоріжжя, а згодом — до Слов’янська, — ділиться своєю історією Антоніна Таранушенко. — У 2014-ому я не могла дивитись телевізор — боліло. Я бачила як розбудовувався Донецький аеропорт, як там вирувало життя, а потім — смерть і руйнація. Два роки тому завдяки державній програмі ми придбали квартиру в Слов’янську, були дуже щасливі, і знову російська армія увірвалася на нашу землю і нам довелося покинути домівку. Трохи ми жили у Львові, а від 12 травня — у Тернополя. Тут я нарешті перестала хвилюватись, бо до того щохвилини чекала на щось страшне. Росіяни прийшли нас визволяти, але від чого? Усі мої друзі і знайомі були задоволені життям, ніхто не хотів у росію. Наші куми з Маріуполя були щасливі у своєму місті, а зараз втратили все… Розмовний клуб — середовище, яке наповнює добром. Якось ми з сином годували тварин у парку «Топільче». Проходила жінка і почула, що ми розмовляємо російською. «А ви б не хотіли прийти до нас у розмовний клуб?» — запитала. Я зніяковіла. «Що ми там будемо робити?» — «Навчатися, але не тільки це. У нас буде кльово!» Ця жінка була така чарівна, усміхнена. Наступного дня я вирішила спробувати. Це була пані Зоряна. Так ми знайшли себе у цій дружній спільноті. У школі та у вузі я вивчала українську мову, але в місті, де жила, більшість розмовляла російською. Українська мова — чудова, наповнює силою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: , ,

Нещодавно опубліковане

22 січня неподалік Хмельницького в аварію потрапила родина головної спеціалістки відділу економічного розвитку та комунального майна Чортківської міської ради Наталії Мостовик...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:18


Верховний Суд поставив крапку в резонансній справі про ДТП у селі Прошова Великогаївської громади, під час якої постраждав Юрчик Чорний. На високій швидкості хлопчика збив Володимир Суховер із сусіднього села Смолянка...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 10:00


Вертеп села Сороцьке викупив унікальний експонат для музею «Бабусина скриня»...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 11:57


Ректор Почаївської духовної семінарії Іов Смакоуз відбувся штрафом за злочин...


Автор: Рубрика: , , , Опубліковано: о 10:45


Вже майже рік в Україні триває війна. Впродовж цього часу наші захисники мужньо тримають оборону та захищають українські міста і села...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 10:29



Теми дня
28 Січня
27 Січня
26 Січня