Студента з Конго поховала у Тернополі сестра, батьки не змогли прилетіти

Рідні загиблого довго вирішували питання поховання. Спершу думали транспортувати тіло на батьківщину, але на це потрібні величезні кошти, до того ж нелегко здійснити в час пандемії. Водночас через карантин і відміну авіаперельотів батьки Ерітьє не змогли прибути в Україну й попрощатися з сином. У Тернополі навчається сестра загиблого Ашлей Грейс, тож вона поховала брата при підтримці друзів із Конго, викладачів і церковної спільноти.
Ерітьє помер від поранення ножем у ніч на 9 травня в квартирі на вул. С. Будного в обласному центрі, яку він винаймав. У вбивстві підозрюють Соломію Т. із Великого Глибочка Тернопільського району. Тієї ночі дівчина гостювала в іноземця, після скоєного утекла на таксі додому. Нині вона перебуває у Чортківському СІЗО, днями їй виповнилося 18 років.
Прощання з Ерітьє відбулося в Будинку скорботи на вул. Микулинецькій. Пів сотні студентів із Конго прийшли провести в останню путь товариша. У багатьох були сльози на очах і важкий смуток в серці. Іноземці почергово молилися біля труни, у залі лунали африканські мелодії. Чин поховання здійснив пастор євангельської церкви «Голгофа» Джон Марке.
— Ерітьє був другокурсником нашого вузу. Перед тим навчався на підготовчому відділенні, обрав свій фах — комп’ютерні науки, — розповіла директор Інституту міжнародних економічних відносин ім. Б Гаврилишина у ТНЕУ Ірина Іващук. — Був старанним студентом, розмовляв французькою. Ми часто спілкувалися з ним і мене вражала його хороша риса — терплячість. «Bonjour, madame!» — щиро вітався. Востаннє ми бачилися перед карантином. Для батьків Ерітьє це — рана, що не гоїться…
— Страшно відправити дитину на навчання в чужу державу і не мати навіть змоги отримати назад тіло, — з сумом констатувала заступник директора Інституту міжнародних економічних відносин ім. Б. Гаврилишина у ТНЕУ Ірина Жукорська. — Ерітьє був виважений, спокійний, його всі поважали в інституті. Студенти з Конго дуже дружні — стоять горою один за одного. Нині вони підтримали родину Ерітьє.
— Ми були знайомі з Ерітьє, якось він запросив мене на святкування Дня народження. Він був дуже хорошою людиною! — сказав Глоді Кіналінелі з Конго. — Те, що сталося, — шок. Дівчину, яка це вчинила, мають посадити. У Тернополі я живу вже десять років, вперше сталася така страшна подія…
— Знаю Ерітьє ще з Конго. Він перший подався до Тернополя, радив і мені здобувати тут освіту. Коли я прилетіла, забрав мене в аеропорту, показав, який красивий Тернопіль, — не могла стримати сліз подруга загиблого Крістал. — Звичайно, він був неідеальний, але він мав чудову душу. Завжди допомагав нам. У мене багато приємних спогадів про нього. Не можу повірити, що його вже нема… Боляче. Ерітьє не хворів, ми не були готові втратити його. Хочемо добитися справедливості. Ми його сильно любимо. Його сім’я страждає. Крім Ерітьє, в батьків ще четверо дітей. Вони навіть не мали можливості попрощатися. Ми приїхали в Україну не померти, а вчитися.
— Ми дружили з Ерітьє, проводили разом час, — з теплотою згадує про іноземця студент ТНЕУ Вадим Веселовський. — Він був для мене як духовний брат. Був справжнім — таких мало. Думав інакше, ніж інші. Мав певні мрії, сподівання. Щиро спілкувався з багатьма українцями. Прикро, що так сталося. Нам бракуватиме його…