А от ім’я художниці, котра намалювала казку… у звичайному тернопільському під’їзді, перетворивши його на “картинну галерею”, тривалий час було таємницею… Соцмережі скромну мисткиню навіть “у розшук” подали: “інтернетрі” запістрявіли оголошеннями “У Тернополі шукають талановиту художницю, яка розмалювала під’їзд”…   А “НОВА…” взяла її і… розшукала! Отож, знайомтеся: світла майстриня світлих картин Мар’яна Мізерна… 

Коли довго розглядаєш її картини, потім сняться кольорові сни… Її роботи дуже світлі, сповнені фантазії та доброти,  позитиву, життєрадісності, внутрішньої енергії і якоїсь особливої безпосередності. Живі, теплі, справжні, не вихолощені… А ще  настільки милі, світлі, позитивні, що, дивлячись на них,  неможливо втриматися від усмішки. Своєї мети – змусити людей усміхатися, згадати щасливі моменти дитинства, помітити все добре й світле в оточуючому нас світі — художниця досягла…

За освітою дівчина — дизайнер, закінчила Тернопільський кооперативний торговельно-економічний коледж. Малює, каже, відколи себе пам’ятає, — бо малюється. Картини — діти натхнення, а воно насправді — усюди, умій тільки помічати довколишню красу і переносити її на полотно…  “Нині я, малюючи, шукаю власну художню мову, перекладаю свої картини на звуки кольору, що линуть з душі”, — розповідає Мар’яна.  І хоча до своєї першої виставки дівчина ще тільки іде, деякі її роботи уже виставлені на широкий загал. Щоправда, у доволі незвичному місці…

Ще донедавна це був сірий, схожий на сотні інших під’їздів у місті, але нині на 9-ому поверсі будинку, що на вулиці Березовій на Новому Світі, — справжня казка. Усміхнені руді коти і замріяна рудоволоса красуня, дахи міста, висота, голуби, сонячні дерева і неймовірна повітряна легкість усієї композиції, — коли дивишся на цю поезію у фарбах, здається, і сам ось-ось полетиш…

“Під’їзд я розмалювала на прохання моєї знайомої-психотерапевта, — розповідає Мар’яна. — Тему малюнка вона підбирала, орієнтуючись на власний смак. І хоча це не перший мій “живопис” на стінах (торік з її легкої руки на стінах іншого тернопільського під’їзду розцвіли яскраві диво-квіти — авт.), все ж до роботи було братися лячнувато… Та очам страшно, а руки роблять. Купила фарби — найзвичайнісінькі, будівельні, узяла пензель в  руки і – до праці…

Кілька тижнів роботи і кілька банок фарб – і на стінах ожила світла і добра казка… Кумедно було, зізнається Мар’яна, у процесі роботи відповідати на запитання мешканців під’їзду, хто я така і що я тут роблю, чи часом не “нахуліганю” їм на стінах… Добре, що дев’ятий поверх не настільки прохідний… Але, думаю, кінцевим результатом усі залишилися задоволені…”

Ну, звичайно ж, задоволені. І задоволення свого не приховують! “Коли заходиш у цю казку, до тебе приходить натхнення, – кажуть мешканці під’їзду. — Це — як інший світ, який постійно налаштовує тебе на позитив, дарує домашній затишок, а ще привчає до акуратності і поваги до чужої праці… Виявляється, кожному з нас під силу зробити своє навколишнє оточення красивим. Тоді й світ навколо тебе зміниться, люди стануть добрішими. А почати можна…з власного під’їзду…”