У шокуючу історію викрадення генерального директора найбільшої в Україні приватної газовидобувної компанії «Нафтогазвидобування» Олега Семінського важко навіть повірити. Три з половиною роки його тримали в підвалі на ланцюгу… Рідні вже не сподівалися побачити його живим. Увечері 3 лютого 2012-го року чоловіка викрали з-під власного будинку в центрі Києва. Причиною викрадення був перерозподіл бізнесу. На той час газовидобувною компанією володіли нардепи-«регіонали» Нестор Шуфрич та Микола Рудьковський. Компанія «Нафтогазвидобування» була заснована у 1999 році Рудьковським у партнерстві з Петром Порошенком. На початку 2000-их 50-відсоткова частка Порошенка перейшла Шуфричу. Уже після «війни» за активи, у 2016-ому році, акції ПрАТ «Нафтогазвидобування» в Шуфрича та Рудьковського за ціною удесятеро нижчою від реальної придбав олігарх Ринат Ахметов — нинішній бізнес-партнер бізнес-олігарха-президента. Нині 70% акцій компанії володіє енергохолдинг ДТЕК Ахметова, 20% належать Рудьковському, 5% — Віктору Медведчуку, 5% — Руслану Циплакову.

Катували і вимагали 200 млн. доларів

Через два дні після викрадення бандити дозволили Семінському зателефонувати до своєї дружини Тетяни Бушай, змусили сказати, що з ним усе гаразд, мовляв, підпише деякі документи й повернеться. Дружина саме писала заяву про його зникнення у Голосіївському відділенні міліції. Почувши розмову, слухавку взяв міліціонер і спробував розпитати, але викрадачі перервали дзвінок. Це була остання звістка від Семінського. Рідні Олега та його партнер Нестор Шуфрич розшукували зниклого кілька років, публікували інформацію про його розшук, пропонували винагороду. У травні 2014-го, піклуючись про інтереси дітей, дружина Семінського звернулася до суду про визнання чоловіка зниклим безвісти. Але у травні 2015-го року бандити несподівано привезли Олега Семінського на авто до Києва і відпустили… І тільки недавно він заговорив…

— Спершу мене тримали десь під Києвом у підвалі чи сауні та били до втрати свідомості, показали аркуш паперу із надрукованою сумою 200 млн. доларів — стільки викрадачі вимагали переказати на їхній рахунок, — розповів Олег Семінський в інтерв’ю «Дзеркалу тижня». — Я відповів, що таких грошей не маю, мене продовжили бити. «Ці гроші ти заборгував Рудьковському, тепер ти їх винен нам», — повторювали. Це пряме свідчення причетності Рудьковського до мого викрадення. Крім того, викрадачі згадали, що Рудьковський допомагав мені придбати для хворого вітчима препарат Glivek, який ще тільки тестували в США. Крім мене, моєї матері та Рудьковського про це ніхто не знав. Але бандити знали. Від кого, якщо не від Рудьковського? Після звільнення я довідався, що викрадачі вимагали таку саму суму і в мого тестя та дружини. Ближче до звільнення ті, хто мене утримував, мабуть, вирішили «напиляти» для себе, а не для замовників, і вимагали вже не 200, а 20 млн. доларів.

Навіть діти не впізнали…

Під час полону Семінського кілька разів перевозили, останніх 2,5 року тримали на ланцюзі, за його припущеннями, у Львівській та Закарпатській областях. Його тримали в лежачому положенні, в повній темряві, він голодував. За той час у нього відросло волосся на 50 см, нігті — на 10 см…

— Для себе я склав перелік із 26 ознак того, що я перебував у Західній Україні: це і діалект злочинців, які вартували мене (один розмовляв навіть польською), і реквізити “Комсомольської правди”, яку мені через півтора року все-таки стали давати, — вони свідчили, що газету надруковано у львівській друкарні, і упаковка печива, виробленого у Львові, з якої я зняв наклейки в надії зберегти відбитки пальців, і багато чого іншого. Але перед звільненням усе це відібрали. Думаю, мене навмисне згодом перевезли на Закарпаття, аби падала тінь на Шуфрича. Та одного дня мене розкували, завантажили в багажник автомобіля «Шкода Октавія», який зафіксували відеокамери, і у старому зношеному одязі та масці на голові привезли в передмістя Києва. Викрадачі пригрозили, щоб я не звертався до правоохоронних органів. Мене поклали у лісі на траву. Сказали, що якщо ворухнуся впродовж 20 хвилин, отримаю кулю. Коли авто від’їхало, я зняв маску. Дістався попуткою до Києва, зателефонував до друга, а він повідомив моїй дружині. Вдома діти мене не упізнали…

Після повернення на свободу Семінському довелося пройти різні експертизи, зокрема, ДНК, і суд скасував рішення про визнання його зниклим безвісти.

— Деякі люди не зацікавлені в моєму поверненні, розповідають, що ніхто мене не викрадав і що я провів ті три роки не в ув’язненні, а в Іспанії. Хороший “відпочинок» — тільки за перший рік зі 106 кг я схуд до 62 кг, — розповів Олег Семінський. — Однак багато хто розуміє, а я в цьому абсолютно переконаний, що моє викрадення пов’язане саме з ПрАТ «Нафтогазвидобування». Викрадення та замах на вбивство ініційовані Рудьковським і гоп-компанією — «Молдаваном», «Салаватом» та ін. Причому двох злочинців, які мали стосунок до викрадення, уже немає серед живих: водій «Мазди», що інсценував ДТП під час мого викрадення, помер від передозування наркотиків, ще один член банди Артем Бірюк застрелений…

Рудьковський «прибирав» партнерів

Після звільнення з полону Семінський звернувся до Генеральної прокуратури щодо викрадення, упізнав голоси катів, проте досі нікому з них не оголошено навіть підозри. Вийшовши на волю, він мав зустріч із Нестором Шуфричем, якось телефонував до нього й Микола Рудьковський.

— Коли у 2002-ому Шуфрич, Рудьковський і я створювали компанію “Нафтогазвидобування”, домовилися, що розподіл дивідендів від видобутку газу буде таким: 60% — Шуфричу, 30% — Рудьковському, 10% — мені, — розповідає  Семінський. — Де-юре розподіл акцій був 50% на 50% між Шуфричем і Рудьковським, мої 10% входили в частку Рудьковського. Партнери запропонували мені очолити компанію. Рудьковський обіцяв після становлення компанії оформити мою міноритарну частину належним чином, але йому було не до цього. Я займався розвитком компанії. У 2012 році ми вирішили продати компанію, але Рудьковський повсякчас щось хитрував і сварився з Шуфричем. Складалося враження, що Рудьковський хотів «кинути» Шуфрича. Одразу після звільнення я мав зустріч із Нестором Шуфричем, а через два тижні після того, як я дав покази в Генпрокуратурі, до мене зателефонував Рудьковський: «Я дуже радий, що ти живий і звільнений. Я не причетний до твого викрадення». Сказав, що перебуває за кордоном, запропонував зустрітися, але цього так і не відбулося.

За іронією долі Рудьковський уже кілька років мешкає на своїй приватній віллі у французькій Ніцці — місті, де розташована штаб-квартира «Інтерполу». Українські правоохоронці його як головного підозрюваного у викраденні та замаху на життя Семінського навіть не допитали.

150 млн. доларів «відступних» для… Порошенка

У 2016-ому ПрАТ «Нафтогазвидобування» практично перейшло в руки Рината Ахметова. За 70% акцій компанії олігарх заплатив близько 180 млн. доларів замість реальної вартості щонайменше 1,8 млрд. доларів. Відомо, що на частку в компанії претендував і Петро Порошенко, але Ахметов нібито заплатив нинішньому президенту 150 млн. доларів «відступних». Нині гендиректором ПрАТ «Нафтогазвидобування» є громадянин Росії Ігор Щуров.

Торік у січні Семінський звернувся до суду з вимогою про поновлення на посаді голови правління, суди тривають досі. Тим часом Микола Рудьковський уже третій рік відсиджується у Франції, час від часу папарацці підловлюють його з красунями модельної зовнішності. Він утік відразу ж після арешту кримінального авторитета Юрія Єриняка на прізвисько «Молдаван», якого вважають безпосередньо причетним до викрадення Семінського.

— Моє викрадення і утримання — спланована операція за участю 11–12 викрадачів. Про замовників, організаторів і виконавців знає слідство. Майже півроку перед викраденням за мною стежили, донині знаходжу GPS-трекери у своїх автомобілях, — каже Семінський. — Слідство по моїй справі вже має 450 томів. Я мав зустріч з Юрієм Луценком, але він поспішав (казав, що на доповідь до президента), все зиркав на годинник і з неприхованим здивуванням лише сказав: «А чому тебе не вбили?!»). Ще до того, невдовзі після звільнення, я давав детальні покази у будівлі ГПУ, але відтоді слідство у моїй справі так і не просунулося. Потім мені потрібен був час для фізичної реабілітації та відновлення. Поки мене тримали в полоні, мої матеріальні та грошові ресурси розтаскав мій близький друг, з яким ми знайомі зі школи, він же керуючий моїми справами Олександр Семенюк. Фактично він привласнив мою власність. Тепер він переховується на Кіпрі. Щоправда, “Нафтогазвидобування” виплатило мені належну заробітну плату з дати викрадення до звільнення — близько 160 тис. грн. Щоб утримувати сім’ю, нині займаюся автомобільним бізнесом. Держава забезпечила нашій сім’ї охорону. Я повернувся з пекла, але моє повернення для багатьох — загроза, тому пекло ще нескоро закінчиться…