Він літав вертольотом над Гімалаями, мандрував екзотичною Індією, їздив мотоциклом «з вітерцем» по В’єтнаму, ловив хвилі на пляжах Шрі-Ланки, засмагав на Гоа, «відривався» на дискотеках у Камбоджі і навіть… знімав пікантне відео у Таїланді! Він — наш із вами земляк, 24-річний тернополянин Вадим Явич. Мандрівник-бекпекер із майже 30-країнним стажем (!), Вадим спершу подорожував Україною, згодом разом із друзями автостопом «освоїв» мало не пів-Європи, був в Америці… А торік у жовтні спакував наплічник і вирушив… на дев’ять місяців до Азії! Подолав тисячі кілометрів літаком і тук-туком, мотоциклом та електричками, автобусом і на власних двох, відвідав сім країн, півсотні міст і найголовніше — десятки нових знайомств, сотні світлин, тисячі моментів, які назавжди залишаться у пам’яті серця, та мільйон фантастичних, неймовірних, незабутніх вражень!
Про свій «азійський вояж» Вадим розповів «НОВІЙ…». Вражень – на години розмов. Ми обрали найцікавіші моменти…

Таксист у Непалі  курив траву і нарікав.., що тепер не можна їздити напідпитку

— Ця поїздка для мене —  це в першу чергу пошук самого себе, — написав Вадим у Фейсбуці за кілька днів до свого від’їзду в Азію. — Для мене настав час відставити всі умовності і спробувати подивитись на речі по-іншому, спробувати піти іншим шляхом. І не в тому справа, щоб шлях цей був якимось унікальним чи фантастично-захоплюючим. Справа в тому, щоб він був моїм…

Шлях до мандрів у кожного свій, але навіть найдовша подорож починається із маленького кроку. Вадим у мандрах далеко не новачок: Україна, Європа, Америка…

— Пригадую, як кілька років тому їздив до Італії. Хлопець, у якого я жив, знайшовши житло по каучсерфінгу (так званий гостьовий туризм),  розповідав, як цілий рік прожив у Азії. Мене це зацікавило, я порозпитував його і подумав — було б класно і собі «утнути» щось таке. Подумав та й… усе: на той час це не дуже вписувалося в мою картину життя.  Але «момент ікс» таки настав… (Сміється, — авт.)Я все продумав, проаналізував, «погуглив», а тоді наважився і купив квиток до Непалу, який мав стати відправною точкою моєї подорожі.  Характер моєї роботи дозволяє мені за наявності інтернету працювати де і коли завгодно, тож, запакувавши ноутбук у наплічник, я планував прожити в Азії, подорожуючи та працюючи, десь близько року. Про те, що збираюся у таку далеку і затяжну мандрівку, спершу розповів тільки найближчим. Вони мене підтримали, хоча мама, звичайно, хвилювалася, спершу навіть намагалася відмовити… Оскільки квиток я купив за півроку наперед, то мав ще час «порозпитувати» інтернет про особливості подорожі —  куди коли краще їхати, аби не застати «вибриків» погоди, дізнався усе необхідне щодо віз і накидав собі план по країнах та містах, який, звичайно ж, у процесі мандрування полетів шкереберть… Нині, якби повернутися на дев’ять місяців назад, єдине, що б я змінив, — це менше планував. (Сміється, — авт.) Елементи спонтанності додають мандрівці «смаку»!

Отож, моєю першою зупинкою став Непал. Що буде нелегко, зрозумів ще в Тернополі, коли читав «оптимістичну» статтю «Як вижити в аеропорті Катманду» (Сміється, — авт.). Натовпи людей, тиснява, штовханина, погана організація: усе це там присутнє, проте мені з цим… на щастя, не довелося зіткнутися, бо прилетів пізно вночі, коли людей було небагато. Проте з перших годин перебування там стало зрозуміло, що в Непалі зовсім інше мислення та ментальність. Пам’ятки вражаючої естетики — і так багато сміття на вулицях та люди, котрі постійно плюють просто на землю. Ще один шок: таксист, який віз мене з аеропорту, зізнався, що перед тим, як сісти за кермо, він сьогодні, як і вчора та позавчора, курив траву. Та ще й всю дорогу нарікав, що останнім часом поліцейські більше не дозволяють їздити напідпитку! (Сміється, — авт.) Зате один тільки вид з літака на Гімалаї був вартий усіх труднощів. Горизонт, розмальований західним сонцем у п’ять різних відтінків, я запам’ятав назавжди…

Цікаво, що саме у Катманду бекпекерів — тобто, мандрівників, котрі «гуляють самі по собі», зупиняючись у хостелах та гестхаусах і не користуються послугами туроператорів, практично немає. Для усіх, хто приїжджає сюди, подальший маршрут зрозумілий: угору, на Еверест!  Дійти до базового табору Евересту, що розташований на висоті 5300 метрів, вирішив і я. Проте на десятий день піших мандрів по горах і на висоті 5 тисяч метрів у мене почалися проблеми з диханням — далися взнаки давні дитячі хвороби — і довелося викликати рятувальників та спускатися. Було страшенно прикро не дійти триста метрів до мети! Тішило принаймні те, що я завбачливо купив нормальну страхівку і не довелося викладати кілька тисяч доларів на спуск вертольотом…

Турист для більшості індусів — «гаманець на ногах»

Після Непалу була Індія. Країна, до якої можна підібрати десятки діаметрально протилежних епітетів. Незвична, колоритна, екзотична, багатолика… Країна із найкрасивішою архітектурною пам’яткою, яку мені доводилося коли-небудь бачити — Тадж-Махалом, і водночас країна неймовірно бідна та брудна…  У голові тих, хто потрапляє в Індію, відбувається певний культурний шок, а якщо не пощастить, то «шок», причому уже менш культурний, буде і в шлунку. (Сміється, — авт.) До води і їжі в Індії треба ставитися обережно. Мені просто пощастило, що за два місяці перебування там я жодного разу не отруївся.

Проте Індія ду-у-же різноманітна в плані того, що вона може вам запропонувати. Природа навколо тебе змінюється так швидко, що часом важко зрозуміти: ти переїхав нічним автобусом в інше місто чи якось випадково потрапив на літак і перелетів на інший континент. Сьогодні тебе сліпить гаряче сонце в пустелі біля Джайсалмера, а через два дні ти вже вдягаєш теплий одяг і закриваєшся від вітру біля озера посеред гір в Удайпурі. Сьогодні ти ходиш босими ногами по м’якому піску на пляжі Гоа, а завтра вже лізеш в кросівках на вершину кам’янистої скелі в Хампі. Сьогодні дихаєш свіжим повітрям, проходячи повз чайні плантації в Уті, а після нічного переїзду зриваєш морські лілії, пливучи на човні через тропічні канали в Аллеппей…

Те саме можна сказати і про культурну спадщину. Храми, замки, форти, мечеті, руїни, церкви, палаци: деколи мені здавалось, що можна просто взяти карту Індії, тицьнути пальцем у будь-яку точку і в радіусі 100 км від цієї точки обов’язково знайдеться щось цікаве. Додайте до цього той факт, що в Індії все відрізняється від того, до чого ми з вами звикли. Культура, релігія, одяг, звичаї, музика, їжа —  все для нас нове, все незвичайне, колоритне і захоплююче.

«Ложка дьогтю», і то чимала, — те, що через вражаючу бідність (середній заробіток в Індії — півтора долара за день) кожен турист для більшості місцевого населення  — просто «гаманець на ногах». Так, є ввічливі і чесні, які намагаються догодити туристу. А є такі, які дурять і обманюють, намагаються нажитися… А  ще ментальність тамтешніх людей кардинально відрізняється від нашої. З індусами неможливо про щось домовитися: коли вони кажуть «так», це ні на секунду не означає, що вони згідні, просто у них не прийнято говорити «ні». Тому коли ти запитуєш дорогу, а людина не знає відповіді, просто показує у будь-який бік…  Тому, аби кайфувати в Індії, потрібно розслабитися і сприймати все спокійно.

Мотокрос у В’єтнамі та «полуничка» у Таїланді

Чи не «найрозслабленішим» «пунктом» подорожі стала Шрі-Ланка з її власною, неповторною атмосферою. Порівняно з Індією тут значно чистіше і тепліше. Старовинні руїни, буддистські храми, зелені квітучі схили, мальовничі гори. Мандрувати тут, навіть потягом,  —  суцільне задоволення, адже краєвиди у вікні просто фантастичні! І навіть мені, не особливому любителю пляжного відпочинку, заімпонували місцеві пляжі. Шрі-Ланка — Мекка для серферів (я й собі взявся спробувати підкорити хвилі), рай для дайверів… Проте для більшості наших співвітчизників Шрі-Ланка — це передусім батьківщина “того самого цейлонського чаю”.

Камбоджа запам’яталася гостинними та привітними людьми, гучними вечірками у пабах та барах, які тут на кожному кроці… І, звісно ж,  Ангкор Ват — величезний храмовий комплекс, “перлина Стародавньої Азії”…  Якщо коротко – це найбільша з коли-небудь створених людством культових споруд, одна з найбільш значних археологічних пам’яток світу. Ангкор по праву вважається одним з чудес світу, які варто побачити наживо.

У В’єтнамі мандрівники «традиційно» купують мотоцикл і подорожують на ньому по країні. Узагалі у всій південно-східній Азії мотоцикли — дуже популярний вид транспорту. Вони недорогі та зручні, та й теплий клімат дозволяє таку мандрівку в будь-яку пору року. На Півночі В’єтнаму я й собі взяв в оренду мотоцикл і три дні мандрував на ньому по мальовничих шосе поміж гір. Враження фантастичні!

Після В’єтнаму був Лаос, який запам’ятався не лише дуже красивою природою, а й загальною атмосферою свободи та вседозволеності. Тут всі відриваються по-повному! Причому часто ці розваги «на межі» — так, у меню місцевих ресторанів деколи прямим текстом пише: «марихуана, опій, кокаїн»…

Останніх два місяці мандрівки я провів у Таїланді: трішки позасмагав на місцевих островах, пожив у столиці країни — Бангкоку — і на два місяці «осів» у місті Ченг-Май. Воно дуже популярне серед тих, кого нині прийнято називати «цифровими відлюдниками», — людей, котрі працюють чи мають бізнес он-лайн, фрілансерів, як от я… Для європейців там досить дешево, ще й тішить наявність усіляких макдональдсів і магазинів усіх відомих західних брендів. На той час я уже достатньо намандрувався і визначився з тим, що Таїланд стане завершальною точкою подорожі.  За час своєї дев’ятимісячної мандрівки я навчився приймати усе, що «підкидає» мені дорога: нових людей, нові незаплановані маршрути і, як наслідок, — нові досвіди та враження… Тому коли мені несподівано випала нагода побути оператором на зйомках фільму «з полуничкою», я — теж доволі несподівано для себе — погодився… (Сміється, — авт.)  Тепер головне, щоб саме цей епізод не «перетягнув» на себе усю увагу з такої багатої пригодами та враженнями подорожі!..

Нині мене часто запитують, чи задоволений я своєю мандрівкою, чи виконала вона свою «місію»? Коли пізнаєш таку величезну кількість людей, культур, то можеш проаналізувати і себе, змінити власне ставлення до життя. Як на мене, саме у таких подорожах ти не лише відкриваєш світ для себе, а насамперед справжнього себе… Так що те, за чим я поїхав, я знайшов…