Наприкінці березня цього року волонтери, які забезпечують бійців на фронті та у військових шпиталях дорогими й життєво важливими препаратами, зіткнулися з безпрецедентним виявом підлості з боку… “рідної неньки”. На митному посту “Тиса” Чопської митниці, що у Закарпатській області, затримали водія волонтерів, який віз з Італії передані для наших бійців українською діаспорою медикаменти. У бусі були 22 пакунки, 20 з яких конфіскували (читай: “заникали” або “загребли”, щоб заробити), два – описали, а матеріали зі звинуваченням у незаконному перевезенні передали до суду. 28 квітня ц. р. суддя Ужгородського міськрайонного суду О.М. Леміш постановив накласти на водія штраф у розмірі 104 тисячі гривень з конфіскацією описаних двох пакунків медикаментів. Тепер волонтерам, крім допомоги на армію, потрібно збирати ще й кошти на штрафні санкції суду та витрати на судовий процес в апеляційній інстанції…

Життєво необхідні препарати… зняли з реєстрації

– Проблема виникла через те, що торік в Україні зняли з реєстрації медичний препарат “Нор-адреналін”, який дають бійцям у шоковому стані при пораненні, та реанімаційний препарат “Солумедрол”, який знімає набряки мозку при травмах та хірургічних втручаннях, – розповідає волонтер ГО “Кременець. Армія SOS!” Віктор Панфілов. – Звичайно, ці препарати є на “чорному” ринку, але коштують у рази дорожче. Наприклад, якщо за кордоном нам вдається дістати “Нор-адреналін” за 600-900 гривень за упаковку, то у нас “на руках» він коштує 2500 гривень. Бачите різницю?! Не знаю, кому це вигідно, але, очевидно, невипадково, що першочергові медикаменти для порятунку наших бійців зняли з реєстрації. Не маючи іншої ради, ми з волонтеркою та моєю колегою з Харкова Тетяною Іванченко підключили українські діаспори за кордоном і організували доставку цих препаратів з Італії, Польщі, Франції, Німеччини, Америки…

– Українські діаспори дуже допомагають, вони – наша надійна опора, – продовжує розповідь Віктора Тетяна Іванченко. – Я довго можу перелічувати потрібні нам препарати, що зняті з реєстрації або відсутні у переліку дозволених. “Нор-адреналіну”, наприклад, нема в Україні вже більше року, а він реабілітує бійця з шокового стану при отриманні поранення, підвищує тиск. Нема також ряду інших реанімаційних препаратів. Ми розуміємо, що задля порятунку бійців нам доводиться порушувати закон. А що робити, якщо ця влада, держава, не хоче рятувати своїх захисників? Що робити, якщо українські громади за кордоном намагалися через Міністерство соціальної політики України та різні благодійні фонди зробити передачі законними, але нічого з того не вийшло, бо за все потрібно платити? Пригадую, лише одного разу вдалося перевести медикаменти через одну із благодійних організацій, але через бюрократію довелося чекати на них аж три місяці. Бійці на передовій стільки чекати не можуть! Медична допомога там потрібна щодня, щохвилини, щомиті!

Водія оштрафували, а вантаж… «заникали»

За два роки жодного разу не було так, щоб у пораненого бійця відібрали волонтерську допомогу й позбавили його останньої надії на порятунок та одужання. І ось, мов сніг на голову посеред літа, сталося: перша “ластівка подяки” волонтерам і бійцям від держави – суд. Волонтери не сумніваються, що вони перейшли дорогу фарммафії.

– Ми завжди казали й підкреслювали: “Якщо держава сама не забезпечує необхідним бійців на фронті, то нехай хоч нам не заважає”. Як би не так! – обурюється Тетяна. – Тоді було “добре”, а тепер стало ще “краще”, бо якщо раніше чиновники слабо уявляли, як можна заробляти на війні, то нині у них з цим проблем немає. А ми для них тільки плутаємося під ногами і заважаємо. Тому й затримали наш вантаж, що мав бути доправлений нашим бійцям до Авдіївки, Щастя, Костянтинівки, волонтерам – в інших областях. Водія відразу попередили, що буде суд, і на повернення вантажу він може не сподіватися.

– Тоді митники сказали, що “пошкодували” його й описали лише два пакунки, а якби описали всі, то сума штрафу була б колосальною, – пояснює Віктор Панфілов. – Так, це правда. Але ті 20 пакунків, що їх на митниці не зафіксували, кудись “зникли” і як повернути, – не знаємо. Їх наче й не було. Ви думаєте, за волонтерами не стежать? Ще й як стежать! Тому це затримання дуже схоже на чиюсь вказівку, щоб нас звинуватити у порушенні закону, а вилучені препарати продати й заробити на цьому гроші. Якщо вартість двох описаних пакунків – майже чотири тисячі євро, то можете уявити, скільки коштуватимуть на “чорному” ринку 20?

Волонтери кажуть, що формально “безкомпромісний” суддя з Ужгорода, можливо, й правий. Ні в нього, ні в представника митниці Зубенка, який був на суді, діти не воюють, не лежать поранені в госпіталі. В них немає війни, вони чудово почуваються за тисячі кілометрів від бойових дій, от ще й команду виконали й браво відрапортували комусь “нагору”. Але чи є ще такий абсурд і маразм у якійсь країні, щоб держава була ворогом для своїх захисників, своїх найсвідоміших громадян, щоб діяла заодно з фармацевтичною мафією? А ще дуже волонтерам болить, як це все пояснити активістам з діаспори за кордоном, які так старалися і думали, що допомагають патріотам на фронті. Дізнавшись, вони просто махнуть рукою на ту Україну.