Ігор Ґерета, як ніхто інший, умів об’єднувати довкола себе людей. Тож не дивно, що і цього разу, навіть 14 років по своїй смерті, зібрав на вулиці Валовій сотні тернополян… Усі зворушені, у багатьох у руках квіти, донька та внучка Ігоря Петровича часто прикладають до очей хустинки… А він – “вічний перехожий”. “Крокує” собі усміхнений, із чималою торбою (з якою мало коли і розставався) через плече, своїм незмінним маршрутом – з обласного архіву до краєзнавчого музею…

Вічний перехожий Ігор Ґерета

25 вересня, у день, коли йому могло б виповнитися 78, у Тернополі відкрили пам’ятник Ігорю Ґереті. Відомий археолог, історик, краєзнавець, мистецтвознавець, фольклорист, етнограф, історик української культури, оборонець і будівничий Української церкви — усі ці іпостасі не вичерпують феномена Ґерети… Важко охопити поглядом увесь той обшир творчості, який був щоденною потребою його душі. Він був великою людиною і великим Українцем. Колекціонував не лише картини, предмети українського побуту, рідкісні книжки й мистецькі раритети, а й друзів — завше творчих, талановитих, національно свідомих, людяних і підтримував їх, надихав на нові звершення. Мабуть, це вдавалося Ігорю Петровичу завдяки рідкісному дару — він зовсім не вмів заздрити людям, натомість умів щиро їх любити та усім бажав добра. Мабуть, тому й став справжнім символом тернопільської інтелігенції…

Власне, саме друзі та учні Ігоря Ґерети і зібрали кошти на пам’ятник — загалом близько трьохсот тисяч гривень. Ще п’ять років тому була готова гіпсова “версія” скульптури, згодом двометровий бронзовий оригінал вагою близько півтонни вилили у Львові.  Під час відкриття пам’ятника виступали викладачі та вихованці заснованої Ігорем Ґеретою мистецької школи, його друзі та побратими. Участь у відкритті взяли голова облдерж-
адміністрації Степан Барна, голова облради Віктор Овчарук, міський голова Тернополя Сергій Надал.

“14 років цієї видатної людини вже немає з нами. Але слід, що лишив він на цій землі, такий значимий, що видається, що Ігор Петрович постійно присутній у нашому краї. І цей пам’ятник, власне, відображає це, — зазначив під час урочистостей голова обласної ради Віктор Овчарук. — Навколо Ґерети завжди гуртувалися люди, витав дух українства, мистецтва. Тут завжди нуртувала любов до України та нашого краю. Він був не лише великий патріот, а й великий гуманіст. Ігор Петрович безмежно був закоханий у людей, але справжньою, найсильнішою його любов’ю були діти. Саме завдяки йому, Ігорю Ґереті, створена Тернопільська обласна експериментальна школа мистецтв, яка запрацювала у 1994 році. Нині заклад носить його ім’я, а 27 березня минулого року на фасаді школи мистецтв відкрили меморіальну дошку Ігорю Ґереті. На Алеї зірок у Тернополі є також його зірка. Сьогодні, врешті, відкриваємо пам’ятник цій унікальній людині, наступний крок, маю надію, — справжній, а не формальний музей Ігоря Ґерети та музей-скансен черняхівської культури у Чернелеві-Руському. Це лише невелика частина тої шани, яку ми маємо віддати цій великій людині”.

“Це була неординарна та унікальна особистість.  Його внесок у боротьбу України за незалежність — безцінний. Він завжди провадив активну громадську діяльність, будив національну свідомість. І до нього завжди тягнулися люди. Свій день Ігор Ґерета проводив у спілкуванні з людьми, а вночі творив свої наукові праці”, — відзначив Степан Барна.

“Ігор Ґерета став справжнім символом тернопільської інтелігенції та символом українського патріотизму, — сказав на урочистостях міський голова Тернополя Сергій Надал. — Він є символом Тернополя і завдяки таким людям твориться позитивний імідж нашого міста в Україні та світі. Пам’ять про нього завжди житиме в серцях тернополян”.

«Велет духу, віри і любові…»

Ігор Ґерета народився  25 вересня 1938 р. у с. Скоморохи нині Тернопільського району, в священичій родині. Батько — священик о. Петро Ґерета, був добровольцем УГА, окрім душпастирської праці, займався літературною творчістю, писав поезії під псевдонімом Олесь Ґерета, був хоровим диригентом та композитором. Мати Євгенія  — диригентка церковних хорів.

У 1942 р. родина Ігоря Ґерети перебралася до села Велика Березовиця, де батько отримав нову парафію. Тут у 1955 р. Ігор закінчив середню школу (тепер — Тернопільська 3ОШ № 8). Вчився у Тернопільській музичній школі. У 1962 р. отримав диплом про закінчення історичного факультету Чернівецького державного університету. Від 1963 р. і до кінця життя працював на різних наукових посадах у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Не міг залишатися осторонь від руху шістдесятників, за що поплатився арештом 27 серпня 1965 року. Ігоря схопили кагебісти в Одесі під час відрядження. Після кількамісячного ув’язнення — суд у Тернополі і п’ять років умовно. Це означало постійний нагляд КГБ та його сексотів і кінець мріям про дисертацію та наукову кар’єру. Хоча непересічні здібності Ігоря Ґерети виявлялися й на скромній посаді наукового працівника Тернопільського краєзнавчого музею.

Незважаючи на своє “дисидентство”, став ініціатором і співорганізатором кількох культурологічних проектів — музею-садиби Соломії Крушельницької у селі Біла Тернопільського району, музею обласного музично-драматичного театру імені Т. Шевченка, картинної галереї Тернопільського краєзнавчого музею, яку 1991 року перетворено на Тернопільський художній музей,  неперевершеного музею-садиби Леся Курбаса в Старому Скалаті (Підволочиський район), разом із Остапом Черемшинським був співавтором експозиції етнографічно-меморіального музею Володимира Гнатюка у с. Велеснів Монастириського району. Займався й археологією. Його найбільшим досягненням у цій царині стало дослідження могильника черняхівської культури (III–IV ст. після Р. Хр.) у Чернелеві-Руському (Тернопільський район). На місці цих розкопок він ініціював створення унікального археологічного музею-парку.

Справжній сплеск творчої активності І. Ґерети припав на 1990-ті роки. Він стає ініціатором і творцем експозицій Історико-меморіального музею політв’язнів у підвалах колишнього приміщення обласного управління КГБ, Мистецького музею приватних збірок сучасного українського мистецтва на вулиці Медовій у Тернополі, музею-садиби Патріарха Йосифа Сліпого у селі Заздрість Теребовлянського району.

У 1990-ому Ігор Ґерета – депутат Тернопільської обласної ради першого демократичного скликання. У складі цієї ради він залишався протягом чотирьох каденцій, був головою постійної депутатської комісії з питань духовності, культури, свободи слова й інформації.

1991 року заснував у Тернополі Інститут національного відродження України. Став організатором Тернопільського осередку Наукового Товариства імені Т. Шевченка (1996), ініціатором заснування художньої премії імені М. Бойчука, кафедри української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії (1992), відкриття обласної експериментальної школи мистецтв у Тернополі (1994).

Він організував десятки наукових конференцій, симпозіумів, літературно-мистецьких заходів, виставок, урочистих академій. Брав участь у видавничих проектах: “Тернопільський енциклопедичний словник”,  журнал “Тернопіль”. Написав десятки наукових і публіцистичних статей, працював в експедиціях. Писав Ігор Ґерета й поетичні твори, які видав 1997 року у збірці “Скибка неба”.

Помер 5 червня 2002 р., похований на цвинтарі у Великій Березовиці.