У кожного з нас є хоча б кілька мрій, які довго плекаємо, та в кінцевому результаті вони так і залишаються мріями. Ще сім років тому про тернополянку Оресту Дешеву можна було сказати хіба, що вона працює бухгалтером в Тернопільському обласному центрі гідрометеорології. Нині жінка — харизматична і затята мандрівниця, яка перейшла українські (і не лише) Карпати вздовж і впоперек, підкорила не один європейський кряж і “намотала” по горах не одну тисячу кілометрів, побувавши у  Швеції, Чехії, Туреччині, Австрії, Угорщині, Латвії, польських Татрах… Про те, чому не варто відмовлятися від своїх задумів, хоч якими б дивакуватими вони не видавалися в очах оточуючих, — із перших уст.

— За великим рахунком, ми всі мандруємо, наше життя — це одна суцільна подорож. Але у  всьому є перший крок. Яким він був у тебе?

— Перший досвід, незалежно у чому, завжди залишається на все життя. Так і в мандрах. Перша мандрівка зазвичай дуже сильно впливає на людину і закарбовується в пам’яті довіку. Мої подорожі почалися з простої мрії  побачити вживу те, чим милувалася неодноразово на фотографіях чи картинах.

Перший мій підйом у гори неможливо згадувати без сміху…  Адже я вирушила підніматися на Говерлу у… босоніжках на підборах та з величезною валізою на коліщатках! Не знаю, як іншим учасникам підйому вдавалося не реготати вголос, дивлячись на мене… (Сміється — авт.)

Друзі ще донині по-доброму кепкують з того першого мого походу.  Але я безмежно вдячна їм за підтримку.  Вони мене перевзули, перевдягли у щось більш відповідне для походу, поміняли валізу на наплічник і випустили в гори. Пригадується, як іду з важким рюкзаком, плечі “відвалюються”, з чола  тече,  ноги вщент стерті, дихання збивається…  І тільки одна думка: “Навіщо я тут? Більше ніколи…  НІ-КО-ЛИ!!!”.

Це була нескінченна внутрішня боротьба з самою собою.  Перша ночівля в наметі — зимно, твердо, страшно. А вранці — узагалі “йой”:  ноги трусяться, усі м’язи в шоці, а вони на другий двотисячник збираються… (Сміється — авт.)

Потім  кілька місяців пішло на те, аби розібратися, чи справді я цього хочу.  Як же так виходить? Спочатку розчарування, а потім  — нестримне бажання повторити? А все тому, що кожен похід викликає потік шалених емоцій, які неможливо забути, і хочеться відчувати щось схоже знову і знову! І що більші труднощі доводиться зустрічати в поході, тим сильнішими і яскравішими будуть ці емоції і переживання.

— 2017-ий рік тільки розпочався, а для тебе він уже — особливий. Ще б пак, адже перший день нового року ти зустріла за спогляданням сходу сонця на найвищій українській вершині — Говерлі… 

— Це й справді було по-особливому. Попри те, що вже який рік поспіль маршрут новорічної ночі незмінний — вперед та вгору! (Сміється — авт.)  Проте цьогоріч було особливе нічне сходження обледенілим схилом і, звісно ж,  особливий  світанок — краса, від якої аж зашпори у серце… А вранці — особливий чай зі снігу… Кращого початку року годі й побажати.

Гори можна любити до безтями або не любити взагалі — третього не дано. Гірські походи — це стиль життя, це своєрідний наркотик, який тільки з першого погляду може видатися безпечним, але далеко не кожен похід — це легка прогулянка: складні маршрути вимагають неабиякої підготовки, витривалості як фізичної, так і моральної, сили волі та наполегливості, щоб зробити сходження на вершину, пройти весь хребет, не зійшовши на половині шляху. Гірський похід — це неабиякий життєвий досвід, урок, тест на людські якості та силу характеру.

— Кажуть, подорожі — це найкраща освіта. То скільки вже у тебе освіт — себто яка географія твоїх мандрів і чого вони тебе найбільше навчили?

— Кожна подорож починається з хвилюючого очікування чогось нового, а закінчується  п’янким післясмаком, який складно передати за допомогою слів. Кожна мандрівка особлива! Кожна цікава і різноманітна. Слів забракне, аби описати сяючий Відень із тамтешнім шаленим виром життя, “злату” Прагу, неможливо передати й емоції, які вирують на опівнічній дискотеці у нічному клубі на  величезному дев’ятиповерховому лайнері  Рига- Стокгольм…

А гірські походи — це узагалі щось неймовірне! Скрізь було феєрично, цікаво і трішки авантюрно… Наші Карпати, звичайно ж, поза конкуренцією, але польські Татри гарні по-своєму, Швеція — фантастична країна ельфів та казок… А Лікійська стежка у Туреччині – це просто унікальні, незабутні  враження, коли за два тижні ми з друзями і добру сотню кілометрів по горах (і то яких горах: тут і каньйони з численними водоспадиками, озерами і гротами, і підйом на гору Тахтали, і знамениті вогні Химери, і руїни античного міста Олімпос!) “намотали”, і у Середземному морі поплавали… Краса, яку я бачу довкола у мандрах, відкрила мені очі на багато речей. Зрештою, світ дуже цікавий,  і планів й задумів ще страшенно багато. Головне — щоб часу вистачило, а наплічник у мене завжди напоготові.

— Чим, на твою думку, відрізняється турист від мандрівника?

— Туристи не знають, де вони були. Мандрівники не знають, куди вони йдуть.

Знаєш, коли себе відчуваєш мандрівником? Коли твій наплічник стоїть у кутку і ти в шафу його не ховаєш, бо все одно скоро витягувати; коли в тебе формується окрема категорія знайомих “в гори разом ходили”; коли при слові “колиба” випливають асоціації затишної хатинки в горах, а не шашликів і забави; коли ти щодня дивишся погоду — не в рідному місті, а там, де дідько “на добраніч” каже, — навіть якщо на вихідні нікуди не плануєш іти; коли від шопінгу по магазинах зі спортивним спорядженням отримуєш ще більший кайф, ніж нормальні дівчата від одягу; коли приходиш на автостанцію, а тобі касири кажуть: “Донесете 25 копійок іншим разом, я вас знаю, ви часто їздите…”

 —  Подорожі — річ фінансово затратна. Чи ні? Наскільки у плануванні витрат на мандрівку придається твоя економічна освіта?

— Змушена констатувати, що туристична індустрія остаточно зіпсувала смаки українців. Замість вражень і красот світу люди обирають “зірочки” і “сніданки”. Варто пам’ятати, що всі “оллінклюзиви” і “трансфери” позбавляють нас можливості самостійно планувати свій час і забирають чимало грошенят.  Та й знуджуся я на такому “відпочинку”.  Вибираю  країну, маршрут чи якусь іншу поїздку туди, куди дозволять мені мої фінанси.  Як там хтось із відомих казав: “Неважливо, в яких я кросівках, важливо, що я в них гуляю по Парижу”…

— І наостанок — порада від тебе для тих, хто ще вагається. Як кинути все і вирушити в подорож?

—  Зараз хтось скаже, що немає грошей, є обов’язки… На що я відразу відповім, що не бачила жодної людини, яка б хотіла подорожувати і не знайшла способу це зробити. Коли ви справді захочете – ви це зробите!

Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: гори, подорож, Тернопіль, тернополянка