У 77-річного пенсіонера вкрай слабке здоров’я, та він вирішив притягти до відповідальності лікаря-анестезіолога, який не те, що допустив помилку під час операції, а проявив крайню байдужість і зухвалість. Торік у травні було порушено кримінальне провадження щодо неналежного виконання лікарем своїх професійних обов’язків. Тим горе-лікарем є доцент Тернопільського державного медичного університету, колишній депутат Тернопільської міської ради Роман Л., який до того ж торік попався на хабарі 1000 доларів, які вимагав від тернополянки за допомогу в працевлаштуванні на посаду лікаря в одному з медичних закладів міста. Власне, після такого нашумілого інциденту пенсіонер з Бучаччини вирішив нагадати і про свою біду, до якої, за його словами, причетний згаданий лікар.

— У березні 2007 року в хірургічному відділенні обласної клінічної лікарні батькові вп’яте оперували грижу, — розповіла «НОВІЙ…» донька потерпілого пані Леся. — Оскільки батько має супутні захворювання і раніше хворів на туберкульоз, він важко переносить наркоз. Мій чоловік теж працює анестезіологом, але в іншій лікарні, тому заздалегідь замовив у Києві для батька кілька упаковок препарату дипрофол, який він добре переносив. Перед операцією ми шукали анестезіолога, вирішили запросити Романа Л., адже чули, що він має хорошу репутацію, захищався у Лівії. Отож, домовилися з ним про операцію, передали необхідний препарат для анестезії, навіть лікареві дали в подарунок ще одну упаковку. Почалася операція, ми з братом стояли під дверима. Невдовзі вийшов Роман Л., покликав мого брата до себе в кабінет, відсунув шухляду і кивнув, аби покласти туди «подяку». Брат поклав 400 гривень. «Так мало?! — обурився лікар. — Моя робота вартує набагато більше!» «Скільки?» — «700». Брат відрахував і дав йому ті гроші. На той час це була велика сума, адже долар коштував менше 5 гривень. «Так багато захотів…» — поскаржився брат мені. Але дати — то дали — не шкодували, бо усі наші думки тоді були про здоров’я батька. Закінчилася операція. Везуть батька чимдуж на каталці до реанімації, він стогне… Я не розуміла, що діється. Саме прийшов мій чоловік і як глянув на тестя, відразу зблід. Згодом нам сказали, що у батька почалося ускладнення — він сильно рвав, порозривалися шви… Усе це були наслідки анестезії. Як згодом з’ясувалося, йому ввели не куплений нами препарат, про що ми так просили, а стандартний препарат кетамін, який був йому протипоказаний. Побачивши все, що відбувається з батьком, лікарі опустили руки. Якби не мій чоловік, то батько віддав би Богові душу. Чоловік підключав усіх і все, сам виходжував його, бігав по ліки до аптеки. Та згодом виявилося ще гірше: окрім того, що Роман Л. підмінив наркоз, він ще й не вводив його сам, а доручив інтерну. Горе-лікар тільки виконав інтубацію і взяв у нас гроші… Під час операції його вже не було. Про це ми згодом дізналися від присутнього на операції медперсоналу. Почувши про таку зухвалість лікаря, на емоціях (я тоді була на восьмому місяці вагітності) поїхала до анестезіолога додому. «Ми вам довірили батька, а ви так вчинили!» — виказала йому все, що думала. «Негайно поверніть гроші!» — наказала. Йому було незручно, адже сварилася з ним біля будинку. Може, це було й неправильно, але мною керувала велика образа, я виказала наболіле. За кілька хвилин він виніс гроші — навіть ті ж купюри, що дав йому брат, проте не вибачився…

Важко нині щось доводити, бо минуло десять років, і, можливо, ми би й далі з тим жили, якби не потрапила до рук газета з публікацією про лікаря-хабарника, на фото ми упізнали «нашого» анестезіолога. Згадали свою страшну історію і вирішили розказати іншим. Не можна так чинити, передусім потрібно бути людиною. Нам не так йдеться про гроші, бо життя батька не вимірюється грошима, як про те, що лікар абсолютно не зважав на чуже життя. Незадовго його як вітром змело з тієї лікарні. Ми досі не можемо знайти його в університеті — переховується від нас. Після операції нам було не до слідства та судів, бо виходжували батька, а я несподівано втратила дитину. Проте ніколи не пізно порушити кримінальне провадження, поки живі обидві сторони інциденту. Якби анестезіолог хоч вибачився перед моїм батьком, а так прощати не можна, бо він і далі буде так легковажно сприймати пацієнтів і керуватиметься тільки «заробітком».