Філігранно-витончена, виструнчена Ейфелева вежа, неповторний фантасмагоричний Гаудівський храм Святого Сімейства, величний готичний Кельнський собор, тернопільські Надставна церква, Архикатедральний собор і навіть увесь «набір» залізничних потягів та локомотивів — усе, як «вживу», тільки у добру сотню (а інколи й майже тисячу!) разів менше, і з… паперу! «Озброївшись» ножицями, картоном, клеєм, ювелірною точністю та безмежним терпінням, мешканець Великих Гаїв Володимир Кріса «набудував» з паперу стільки архітектурних шедеврів, що на ціле місто вистачить!

Власне, нашого земляка можна назвати свого роду «паперовим зодчим»: адже якщо, скажімо, копії відомих будівель він робив за викрійками з інтернету, то паперові макети тернопільських храмів – і тих, що понині тішать око тернополян, і втрачених, як, скажімо, Стара синагога, Єзуїтський та Парафіяльний костели, — уже повністю авторська робота. «Власне, найважча частина паперового «зодчества» — самостійно «з нуля» розробити на комп’ютері тривимірну так звану викрійку-макет, особливо тих будівель, яких нині не побачиш вживу, — каже Володимир. — Мало того, що треба їх точно відтворити-«реконструювати», опрацювати архівні дані, або, буває, що й самому розраховувати їх висоту та ширину, то ще й важливо не помилитися навіть на міліметр, аби на етапі збору макета всі частини ідеально зійшлися… Зате які це неймовірні відчуття — заново «будувати» пам’ятку, якої вже немає.  Особливо, коли бачиш, що це потрібно не лише тобі і ще кільком ентузіастам, а насправді цікаво багатьом тернополянам — як це, скажімо, виявилося цієї неділі під час урочистого відкриття бронзового макета Парафіяльного костелу…

Місто зі світлин та спогадів

Він «будує» той Тернопіль, який  існує хіба що у спогадах старожилів та на старих світлинах. Саме він розробив із паперу моделі найвизначніших історичних об’єктів довоєнного Тернополя для унікального  200-кілограмового бронзового макета-мапи, розташованого просто неба неподалік Катедрального собору. Завдяки йому та групі небайдужих ентузіастів та чолі з краєзнавцем Тарасом Циклиняком ми можемо бачити, яким нині могло б бути наше місто, якби не руйнації, завдані війною та радянською владою (причому остання спричинила шкоди архітектурі міста куди більше)…

Під час відкриття макета Парафіяльного костелу.

— Парафіяльний костел Матері Божої Неустанної Помочі був споруджений у Тернополі 1908 року за проектом архітектора Теодора Тальовского (йому ж належить авторство проекту відомого неоготичного храму Ольги та Єлизавети у Львові) та зруйнований більшовиками нібито через значні руйнування у 1955-ому. У 1959-му на його фундаменті було зведено центральний універмаг. Проте насправді, — розповідає Володимир Кріса, — зацікавившись історією спорудження та руйнування пам’ятки, я дізнався, що насправді під час війни Парафіяльний костел зазнав руйнувань значно менше, ніж, скажімо, Катедра.   Проте, вочевидь, занадто «муляв очі» совітам і його вирішили знести… Тому спершу я задумав створити паперовий макет пам’ятки (менший за оригінал рівно устократ), просто щоб нагадати тернополянам, яка неймовірна краса  наповнювала їхнє місто. Коли ми разом із Тарасом Циклиняком, архітектором Борисом Солоніним та скульптором Дмитром Мулярчуком за сприяння Тернопільської міської ради та на пожертви родин Дігаїв та Маслівців взялися втілювати проект Парафіяльного костелу у життя, себто у бронзу, нам допомагали сотні людей: від старожилів, які ділилися спогадами про пам’ятку, до львівських ливарників… Відтепер кожен, гуляючи центром міста, зможе не лише побачити «бронзовий Тернопіль», а й доторкнутись до нього, відчути дух прадавнього міста… Узагалі ж, зізнаюся, у мене є мрія — створити у Тернополі відповідний тематичний музей, де б були паперові (і не лише) макети існуючих та втрачених архітектурних пам’яток міста. Повірте, подивитися було б на що!

Паперове хобі, робота та мрії

— Паперове хобі з’явилося в моєму житті  років сім тому,  —  розповідає Володимир. — Спершу були макети тепловозів, електровозів, потягів та локомотивів, — як данина дитячому захопленню (до слова, нині у його домашній колекції — практично повне зібрання макетів рухомого складу вітчизняної залізниці), далі зі «спортивного інтересу» взявся за замки — вдасться чи не вдасться?.. Вдалося, хоча на практиці те, що видавалося простою дитячою забавкою, виявилося куди складнішим: а спробуйте-но філігранно вирізати та склеїти, наприклад, дві тисячі дрібних деталей для макета Ейфелевої вежі у масштабі 1:750… Повірте, сміється чоловік, мозолі на руках гарантовані… Оскільки працював після роботи (Володимир — інженер в інтернет-компанії) перші паперові творіння «будувалися» від кількох місяців до півроку. Але з часом, один за одним відтворюючи з паперу найкрасивіші замки Європи, набив собі руку, а «паперове місто», хоч і з мініатюр, розрослося до таких масштабів, що перестало поміщатися у кімнаті…  Тільки уявіть: між паперовими замками й будинками  «курсують» паперові поїзди, а на «вулицях» навіть «висять» білборди з кумедними персонажами… Усі вироби в найдрібніших деталях повторюють оригінали, щоправда, у кількадесят разів менші. Та й за довговічністю ці споруди цілком можуть «конкурувати» з оригіналами: за умови, що їх зберігатимуть у сухому місці, куди не потрапляє пряме сонячне світло…  Щоправда, архітектурні творіння — навіть паперові — без публіки «нудьгують», тому замки Європи я віддав у колекцію своєму доброму другу, досвідченому «паперовому майстру» з Львівщини Петру Щомаку, котрий свого часу і надихнув мене до професійного ЗD-моделювання… Він зі своєю виставкою паперових мініатюр нині мандрує Львівщиною, сподіваюся, що з часом приїде і до Тернополя,  — аби показати, які фантастичні речі можна творити з простого аркуша паперу власноруч і «заразити»  паперовим моделюванням ще когось…  (Сміється, — авт.).

До слова, паперове моделювання існує не лише для того, аби дивувати чи просто тішити око. Скажімо, уже кілька років я співпрацюю з будівельними компаніями у Тернополі, розробляючи власні 3D-викрійки  майбутніх житлових комплексів. Працював і над проектом реконструкції Тернопільського міжнародного аеропорту. Це складна і копітка робота, яка вимагає точних математичних розрахунків.

Не менш «ювелірних» навиків вимагає і моделювання втрачених пам’яток.  Коли я взявся відтворювати у мініатюрі рідний Тернопіль, головна складність із макетами неіснуючих нині будівель полягала у тому, що неможливо  обміряти чи подивитися «оригінал», визначити, як був прикрашений та облаштований фасад. Допомагали архівні матеріали, фото та розповіді старожилів. Але й з тими пам’ятками, котрі існують понині, виникали курйозні ситуації: пригадую, як якось улітку у шортах та шльопанцях приходив з рулеткою обмірювати для паперового макета Катедральний собор. То працівники установи, що там розташована, так сполошилися, забачивши мої маніпуляції, що аж охоронця до мене вислали. Він довго сміявся, зачувши про моє паперове хобі… Зрештою, паперове моделювання для мене уже перестало бути просто хобі — нині це і хобі, і робота, і мрії…