Ікони, що виходять з-під рук тернопільського майстра Михайла Драбика — унікальні. Вони не мальовані, а перенесені на дерев’яну основу за допомогою техніки декупажу, проте раз поглянувши на них, ви уже не зможете відвести очей…

У його роботах — вічність. Тільки вона там не застигла, як то часто кажуть, а міниться барвами, дихає, пульсує і відкривається кожному, хто відкриється їй назустріч.  Недаремно свого часу ікону називали вікном у небо. Людина, яка торкнулася ікони, причастилася небом… 

У творчому арсеналі пана Михайла нині — тисячі ікон та сімейних світлин, перенесених на оригінальну дерев’яну основу.  А дружина  Олена — не лише перший суддя та незамінна помічниця, а й головна натхненниця…

Від хобі — до сімейної справи

«Правильно вибране хобі з часом може перетворитися на сімейну справу», — переконане тернопільське подружжя Олена та Михайло Драбики.

— Для Михайла першою творчою «пробою пера» стала власноруч виготовлена оригінальна дубова шкатулка, усередину якої було перенесено наше спільне фото, — розповідає пані Олена. — Вклавши туди каблучку, він освідчився мені… Згодом хобі стало у нагоді, коли чоловік власноруч відновлював-реставровував для нашого маленького синочка ще мою дитячу колиску, прикрасивши її перенесеними зображеннями «мультяшних» персонажів і виготовивши для нього іконку-оберіг… Проте минуло ще кілька років, перш ніж його творче захоплення перейшло у наш сімейний бізнес.

Михайло за фахом — економіст, тривалий час займався автосервісом, проте, вочевидь, сімейні гени (дідусь був умілим столяром і навчив онука усіх тонкощів професії) і любов до роботи з деревом таки переважили…

Техніку декупажу (перенесення зображення на дерево, скло чи навіть тканину) чоловік Михайло освоїв самостійно: ази знайшов в інтернеті, далі пізнавав суть справи власноруч, методом проб і помилок. Зображення, видрукуване на лазерному принтері, клей, лак і відповідним чином підготовлена дерев’яна основа, терпіння та натхнення — ось головний набір «складових» для декупажу…  Проте  тонкощів та нюансів у цій справі — безліч, і правильно перенести зображення та закріпити його, вміло «зістарити»,  імітувати  мідь, бронзу та позолоту не так просто, як може видатися на перший погляд.  Насамперед, переконаний чоловік,  потрібно мати бажання та Музу, а навчитись щось робити – нескладно. На виготовлення одного виробу може іти від трьох днів до тижня!.. Коли підтискає час, скажімо, готуємося показати свої роботи десь на фестивалі, то підключаю до роботи і дружину. До декрету вона працювала на телебаченні, а нині ми творимо сімейним підрядом…

Зображення — навіть на деревних грибах!

Головна «родзинка» декупажних шедеврів — унікальна дерев’яна основа, яка ще жодного разу із понад тисячі виробів не повторилася! Навіть коли переносиш на дерево одне і те ж зображення –  певну ікону, все одно двох однакових робіт не вийде, бо і форма основи кардинально відрізняється, і саме зображення «лягає» по-різному… Використовує Михайло Драбик різні породи дерев: липу, граб, дуб, сосну, ясен, тополю — головне, щоб подобалася форма та пасувала  під концепцію картини чи ікони.

— Зазвичай купую деревину, проте буває, що й вона сама мене «знаходить», — розповідає пан Михайло. — Буває, що їдучи кудись у справах автівкою та побачивши на узбіччі цікаву «дровиняку», зупиняюся і біжу до неї, бо уже «побачив», що можна із неї зробити. А ще якось спробував переносити зображення на затверділі трутовики (гриби, що «оселяються» на деревах ), ох, і намучився з цим!.. Проте результат того вартував: нині дуже багато людей хочуть саме такого оригінального «обрамлення» для перенесених зображень. Спочатку знаходилися скептики, які  казали: чому це дерево не квадратне, не гладке, а якесь химерне та покручене, а чому зображення на ньому таке темне… Проте у результаті виявилося, що саме нестандартні, нешаблонні вироби найбільш зацікавлювали покупців.

Роботи тернопільського майстра — в Англії та Америці

 — Упродовж останніх кількох років,— каже пані Олена, — презентуючи свою продукцію, усім сімейним підрядом ми об’їздили, мабуть, усі фестивалі Західної України. Усюди люди дуже добре сприймають наші роботи, а купивши один раз, беруть у подарунок родичам та друзям, чимало робіт передають за кордон: в Англію, Америку, Італію… Бувало й таке, що у Тернополі до нас підходить людина і каже: «О, а я вас пам’ятаю, я у вас в Ужгороді ікону купував, тепер ще одну хочу…» Асортимент зображень різний: хтось просить перенести на дерев’яну основу їх сімейне чи весільне фото, хтось замовляє ікону, плануємо робити картини й у традиційному народному стилі… Узагалі ми уже дозріли до того, щоб провести виставку своїх робіт у рідному Тернополі, треба тільки викроїти час…