У нього діагностували підгострий склерозуючий паненцефаліт (прихована форма вірусу кору). Минулого тижня Артур потрапив до Тернопільської обласної дитячої лікарні з аспіраційною пневмонією. До нього навідалися волонтери і нині просять небайдужих допомогти йому на лікування, підтримати його батьків у нелегкій боротьбі за одужання сина.

— Артурчик досі в реанімації, тримається висока температура, колять антибіотики, — зітхає мати хлопчика Любов Григорівна. — Можливо, хтось із людей підкаже клініку за кордоном, де взялися б лікувати нашого сина. Ми надсилали результати аналізів до  ізраїльської клініки, нам підтвердили діагноз, поставлений українськими лікарями, але у висновку зазначили, що, на жаль, на даному етапі захворювання лікування не існує. Наразі життя сина — це щоденна підтримка, годування через трубку, масаж… Коли сприятлива погода, виносимо його на вулицю. У сина відсутні рефлекси ковтання, він не говорить, не встає, іноді може ворушити кінцівками. Реагує на телефонний дзвінок, розплющує очі.

Лікарі пояснили, що хворобу викликав вірус кору, хоча Артурчик не хворів на цю недугу. Перші симптоми проявилися у вересні 2015-го. Пішов син до шостого класу, провчився два тижні і почав непритомніти. Ішов якось зі старшою сестрою до школи і на секунду-другу втратив свідомість, швидко піднявся на ноги, але не пам’ятав, що з ним сталося. «Артуре, що трапилося? Чому ти впав?» — запитала сестра. «Я не падав!» — відповів. Потім повторилося вдома: пив чай за столом, раптом схилився набік — знепритомнів. Ми негайно звернулися до лікарні, зробили МРТ. Усі аналізи були добрі, тернопільські лікарі припускали, що це вид епілепсії. Підлікували його, пішов до школи і знову втратив свідомість… Ми звернулися до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру у Львові, а звідти нас направили до «Охматдиту» в Київ. Артуркові ставало все гірше — почав шкутильгати на ніжку, заїкатися, у січні 2016-го впав у кому. Відтоді боремося за його одужання… Щодва-три місяці возимо на обстеження. За два роки він вперше потрапив до реанімації.

Скільки ми з чоловіком пройшли всього з Артурчиком… Чоловік щодня на роботі, а я доглядаю за сином. Фізично мені не важко, а ось морально іноді дуже боляче… Перед очима, як син ходив до школи, грав у футбол, радів перемозі на конкурсі з кораблебудування, як ми ішли на прощу до Зарваниці… Ще маленьким Артурчик прислуговував біля священика. Стараюся нині не пропускати недільних Богослужінь, молюся за сина, чоловік у той час сидить з ним вдома. Вже в стані коми ми його возили по монастирях, над ним молилися сестра Ліджі з Мукачевого, отець Зеновій із Зарваниці, священики-екзорцисти о. Йосафат з Тернополя та о. Ян Білецький з Хмельниччини. Наша надія — на Бога, лікарів та добрих людей, які подають руку підтримки.

Хто би міг допомогти родині Артура,
гроші можна перерахувати на рахунок його матері Люби Сукач у «ПриватБанку»:
4149 4978 6272 4145
Номер телефону матері: (067) 351 48 45.