Добрі плани і сувора реальність

Чотири роки тому, а саме 1 квітня 2014-го, в Україні була анонсована грандіозна реформа, що мала принести кошти у регіони і зробити громади самодостатніми. Окрім зміни адміністративно-територіального устрою, реформа мала дати більше повноважень громадам та місцевому самоврядуванню, а головне — позитивні наслідки для місцевих бюджетів. І справді, на початках доходи місцевих бюджетів зросли, що дозволило розпочати необхідні ремонтні роботи — насамперед дорожньої інфраструктури та житлового фонду. Такі роботи були вкрай необхідними, оскільки у Тернополі, як і у більшості українських міст, капітальних ремонтів житлового фонду не було, починаючи з 1970-их минулого століття, а капремонтів дорожнього покриття — починаючи з 1980-их. Подальше зволікання могло призвести до колапсу. Тому кошти спрямували в оновлення міста. Ми справді почали відчувати себе частиною Європи. Хоча Європа не мала такого занедбаного стану ЖКГ. Там на початку децентралізації, наприклад, у Польщі, найбільші витрати, зокрема, на капітальні ремонти житлового фонду та доріг, були  здійснені переважно за рахунок державних субсидій чи європейських грантів. Громади ж у рамках децентралізації отримали кошти для розвитку і самодостатності, а не для відновлення занедбаної у попередні роки інфраструктури.

Крім того, в Україні децентралізацію почали паралельно з передачі порівняно невеликої частини бюджетних коштів та масованим перекладенням держаних обов’язків на плечі місцевих бюджетів. Тепер органу місцевого самоврядування доводиться утримувати лікарні, школи, ПТУ, платити компослуги і зарплати працівникам, відшкодування за  пільгове перевезення тощо. При цьому чиновників з Києва мало цікавлять розвиток громад чи відновлення таких ключових галузей життєдіяльності, як транспортні сполучення та житлово-комунальний комплекс. Більше того, центральна влада часто свідомо зіштовхує лобами різні громади, коли, з одного боку, вимагають забезпечувати право усіх дітей ходити в садочки, навчатися у школах, а з іншого — тихо мовчать, хто повинен за це платити, киваючи на місцеве самоврядування і провокуючи конфлікти, як-от у ситуації Тернополя з сусідніми громадами.

Видатки удвічі перевищують доходи

Агітуючи за децентралізацію, на центральному рівні передбачили базову дотацію, а також освітню і медичну субвенції. За рахунок цих коштів має відбуватися дофінансування на школи, ПТУ, перевезення пільговиків. Проте правила фінансування повноважень змінюють щороку. Ніхто не знає, якою буде субвенція в наступному році. Чи можливо буде покрити за рахунок цієї субвенції, наприклад, зарплати лікарів. Принцип “перекидання грошей згори донизу» не змінився. Громада і далі залежна від волі “дядьків з Києва”.

Саме вони, ці «дяді», вирішують, чи дати грошей достатньо або частково, чи не давати взагалі. Подивимося на цифри. Доходи, передані у місцевий бюджет Тернополя у 2017 році, складають 321,6 млн. грн., а передані видатки – 594,2 млн. грн., тобто видатки перевищують доходи на 272, 6 млн. грн.  У 2018 році передані доходи складають 394,1 млн. грн., а передані видатки — 664,4 млн.  грн. Тобто і в минулому, і в цьому році передані видатки практично удвічі перевищують передані доходи.  Дотепер місто само покривало нестачу грошей на зарплати працівникам бюджетної сфери. У 2017 році для фінансування зарплат медиків виділили 24,7 млн. грн. У 2018 взагалі склалася критична ситуація. Додаткова потреба на виплату лише заробітної плати, зокрема, вчителям і медикам, з держбюджету складає 87,0 млн. грн. Така ж ситуація — з фінансуванням профтехосвіти. У 2017 на утримання ПТУ з держбюджету було передбачено 29,7 млн. грн, а місто витратило 57,5 млн. грн. У 2018 році цифри зросли. З держбюджету виділено лише 31,5 млн. грн., а місто повинно знайти 68 млн. грн. При цьому в усіх ПТУ міста навчається лише 20% мешканців Тернополя.

Недоцентралізація знищує громади

Київська влада ставить місцеві громади перед жорстоким фактом — відмовитися від розвитку і постати лицем до загрози комунального колапсу. Адже додаткові кошти, якщо вони не надійдуть з державного бюджету, треба десь віднайти. Фактично справжньої децентралізації щодо органів місцевого самоврядування  так і не відбулося. Найгірше, очевидно, буде невеликим громадам, які тепер активно створюються навколо обласного центру. Адже вже у ближчій перспективі виникнуть питання: як компенсувати проїзд пільговиків, відвідування садочків дітьми з довколишніх сіл? Адже і тут центр все переклав на плечі місцевої громади, а обласний центр поставлений у такі умови, що йому бракує коштів для повноцінного забезпечення коштами власних мешканців.

Нормативні документи пропонують лише один варіант громадам — домовляйтеся між собою і робіть взаєморозрахунки. Тобто, виходить, громади навколо Тернополя мали б платити за проїзд своїх пільговиків, навчання зареєстрованих на їх території дітей у дошкільних та позашкільних закладах Тернополя. А як їм це зробити, коли коштів бракує навіть на оплату власних освітян та медиків, не кажучи про багато іншого?!

Новостворені ОТГ не мають права також “переглянути свій статус” та “цивілізовано розлучитися”, якщо щось пішло не так. Для цього не існує законодавчої бази. Залишається один варіант — йти на поклін “нагору” і випрошувати бюджетні подачки.

Реальний варіант захисту прав громад — один. Нам усім треба стати на підтримку місцевого самоврядування, якщо хочемо жити комфортно, бачити відремонтовані вулиці та будинки, упорядковані парки, громадські місця відпочинку. Треба розуміти, що ми вже даємо кошти у державний бюджет кожного разу, коли купуємо, наприклад, молоко у магазині. Адже в кожному товарі закладені податки. Ми вправі також вимагати, щоб державний бюджет розподілявся справедливо, а обіцяні компенсації на оплату освітян, медиків, профтехосвіти вчасно надходили громадам. Відповідальні за це саме у центрі, а не наше самоврядування на місцях.

Чого варто повчитися у сусідів…

Якою мала б бути справжня децентралізація, — показує досвід наших сусідів у ЄС. Зростання доходів місцевих бюджетів там відбувалося, у першу чергу, за рахунок економічної активності. Логіка проста. Більше підприємців — більше роботи. Більші доходи громадян — більше відрахувань до місцевих бюджетів. Паралельно були виділені значні кошти з державних та загальноєвропейських бюджетів на проведення капітального ремонту житлового фонду та інфраструктури. І аж тоді повноваження були передані громадам.

Очевидно, саме таким шляхом мала б йти Україна. Сьогодні ж у міжнародному рейтингу сприяння підприємцям Doing Busines Україна посідає лише 76 сходинку, тоді як Польща, яку ставлять нам у приклад, 21-шу. На місцевому рівні робиться все можливе, щоб місцева економіка була активною. Зокрема, у Тернополі з ініціативи міськвиконкому запроваджено автоматичне продовження оренди комунального майна та землі для добросовісних підприємців, активно ведеться робота з інвесторами. Але потрібна системна реформа на загальнодержавному рівні. Потрібне подолання корупції на центральному рівні. Потрібні державні програми з розвитку громад, а передані повноваження мають забезпечуватися відповідними фінансами. Найкраще — через збільшення можливостей місцевого самоврядування самостійно адмініструвати податки і формувати бюджет таким чином, щоб ключовою була думка громади, а не центру.

Як можуть цього не розуміти ті, хто так нахвалявся, що «покаже, як треба управляти державою»???

Степан Сенишин