За вбивство 24-річної Наталі Верещинської із села Микулинці Теребовлянського району засудили 25-річного Юрія Лозинського, мешканця с. Ставки Яворівського району Львівської області. Нещодавно Городоцький районний суд виніс вирок вбивці — 8 років тюрми. Про жорстоку розправу над дівчиною з Тернопільщини «НОВА…» писала відразу ж після страшної події. Затримали Юрія в останні дні серпня минулого року, він щиросердечно зізнався у скоєному. Проте більше місяця після вбивства хлопець мовчав… Юрій — інвалід по зору, як зазначила його сестра в одній із телепередач про цю трагедію, він бачить лише на 10%. Наталя теж мала інвалідність — у неї був деформований хребет. 

Зникла Наталя ще торік  11 липня. Разом із сестрою Тетяною вони без попередження вийшли з дому і подалися до знайомого в Закарпаття. Майже два місяці батьки шукали доньок, допомагала їм місцева вчителька. Рідним вдалося вийти на зв’язок із закарпатцем, у якого зупинилися сестри. Саме від нього дізналися, що Тетяна мешкає з хлопцем у селі Кошельово Хустського району, а ось Наталя поїхала до іншого знайомого на Львівщину. Вчителька зуміла довідатися номер телефону Юрія Лозинського і зателефонувала до нього. Власне, це було важливим кроком до розкриття злочину. Юрій не зізнавався їй у вчиненому, але завдяки тривалим щирим розмовам, мабуть, зрозумів наскільки це болюча втрата для рідних Наталі, усвідомив свій вчинок. Його замучила совість… Коли, за порадою вчительки з Микулинців, до нього навідався дільничний поліцейський, він в усьому зізнався. Тіло Наталі знайшли закопане в рові в лісовому масиві між селами Ставки та Верохутка на Яворівщині. Оскільки останки довго пролежали в землі, то довелося робити аналіз ДНК, аби підтвердити особу вбитої.

Наприкінці минулого року справу було передано до Городоцького районного суду, перше засідання відбулося 7 лютого. Рідні замордованої дівчини живуть дуже скромно, тож не мали коштів на приватного адвоката, під час засідання вони попросили призначити їм державного представника. Прокурор пропонував слухати справу за скороченою процедурою, оскільки підозрюваний визнав свою вину. Утім, батько Наталі пан Ігор наполіг на звичайному порядку розгляду, бо ж хотів почути хоч якісь деталі справи, задати запитання підсудному, свідкам. Суд нібито зважив на його прохання, але вже після чотирьох засідань виніс вирок. Не було заслухано жодного свідка, не повідомлено про зміст телефонних розмов затриманого у день вбивства, присутніх не ознайомили із слідчим експериментом. Батьки Наталі так і не дізналися, коли саме мешканець Львівщини вбив їхню доньку, адже навіть у вироку є плутанина, спершу вказано, що зловмисник вбив її 19 липня 2017 року, а в іншому місці, з посиланням на його перші покази, зазначено дату 2 серпня 2017 року. Скоріш за все, трагедія сталася все ж у липні. Рідні вбитої дівчини здивовані свідченнями засудженого, адже важко уявити, як незрячий (!) хлопець опівночі після вбивства ще пішов додому по лопату, повернувся до лісу і самотужки закопав тіло. Трагедія, за словами Лозинського, сталася після інтимної близькості між ним та Наталею. «Відбулась інтимна близькість, після якої між ними виник конфлікт… Умисно схопив її двома руками за шию та почав здійснювати одушення (15-20 хв.), перекриваючи доступ повітря в легені, повалив її на землю, вперся колінами у її грудну клітку, чим спричинив потерпілій переломи п’ятьох лівих ребер, одного правого та неповний перелом тіла грудини», — йдеться у вироку.

Батьки вбитої дівчини вважають вирок більш-менш справедливим, хоча просили в суді для підсудного найвищу міру покарання. На апеляцію, скоріш за все, не подаватимуть, адже не мають змоги знову наймати адвоката, який би допоміг їм оскаржити вирок та відстояти їхні інтереси в суді. До речі, в «якості» послуг державного представника чи то елементарному небажанні допомогти вони переконалися в суді першої інстанції, адже підготовлену ним заяву щодо моральної компенсації суд навіть не прийняв через неналежне обґрунтування. Але ж втрата є очевидною і непоправною, батьки пережили жахливу трагедію, два місяці перебували в невідомості, ще майже два місяці після віднайдення тіла не могли поховати останки, бо чекали свою «чергу» на дослідження матеріалів на ДНК…

Безпорадність і смуток нині у родині Верещинських. Мабуть, ця страшна подія, що сталася на Львівщині, є не меншою трагедією і для рідних засудженого. У суді хлопець спокійно розповідав подробиці тієї фатальної ночі, а рідні замордованої дівчини ридали… А все це сумні наслідки легковажних стосунків.