Під час святкувань з нагоди Дня міста, 28 серпня, п’ятеро тернополян, які особливо потребували покращення житлових умов, отримали сертифікати на житло. Серед них — багатодітна сім’я Баликів, про яких «НОВА…» уже писала. Пані Ліля, яка торік отримала почесне звання України «Мати-героїня», пан Юрій та їхні одинадцятеро дітей досі тулилися в однокімнатній квартирі на «Східному», причому навіть не у власній. Тож понад усе родина мріяла про своє житло. І мрії починають збуватися!

Тулилися у чужій квартирі

Лілія та Юрій разом уже 16 років. Після одруження молода сім’я жила разом з чоловіковими батьками у крихітній «хрущовці». Коли народилося вже троє діток, тулитися там стало важко, тож у них був період поневіряння по квартирах, трохи довелося пожити навіть на дачі у Лозовій. А ось уже дев’ять років вони мешкають на «Східному» в однокімнатній квартирі сестри Юрія.

— Всі відразу лякаються, що у нас одна кімната, в якій живуть 13 людей! — усміхається пані Ліля. — Але ми дуже компактно розмістили ліжка на всіх, окрім того три шафи ще й місце посередині залишилося. А ще є велика кухня, це для нас дуже важливо. Але час минає, діти підростають, дівчаткам та хлопчикам потрібні окремі кімнати та й взагалі більше власного простору. На квартирному обліку міської ради ми стояли 14 років, але черга просувалася надто повільно, то ми вже й не сподівалися… І тут така несподіванка!

Кілька років тому з допомогою родичів та добрих знайомих родина придбала землю під забудову у Великих Гаях.

— Уявіть лише: один чоловік продав нам у Великих Гаях
13 сотих за 5 тисяч доларів. Це ж як подарунок! Дуже нам допоміг також батько чоловіка, мав гроші на депозитах, коли ми купили землю, він усі заощадження віддав нам. На жаль, тато вже помер.

Завдяки допомозі небайдужих людей сім’ї вдалося звести «коробку», але роботи там ще, як кажуть, почати і скінчити. Тож сертифікат на житло від Тернопільської міської ради стане величезною допомогою.

Головне — щоб діти виросли хорошими людьми

З 11-ти дітей Лілі та Юрія — семеро дівчаток та четверо хлопчиків, віком від 15 до двох років. Старші, окрім звичайної школи, навчаються також у музичній. Хлопці захоплюються спортом, дівчатка — бісероплетінням. Дошкільнята — вдома з мамою.

— Для мене багатодітна родина — то не дивина, адже у мене вдома було восьмеро дітей, — каже пані Ліля. — Я народилася третьою, тож за меншими завжди дивилася, потім племінників мала, допомагала їх доглядати. З першими трьома у мене взагалі жодних клопотів не виникало, ходила з ними скрізь. Коли дітей стало більше, то з прогулянками, звісно, стало складніше. Але мені дуже допомагає чоловік. Прийде, скаже: «Я всіх забираю, а ти приляж, відпочинь». І йде з ними в парк, на гойдалки чи ще кудись. Я сміюся, що він бавить дев’ять чи десять, а я — одну, бо найменша дитина, звичайно, залишається зі мною. Діти більше чоловіка слухаються, хоча він і не дуже суворий з ними. Коли чоловік додому приходить, мені відразу легше стає, бо діти біля нього спокійніші. Скажімо, кілька разів повторюю: «Приберіть іграшки!» А тут домофон подзвонив. Хто? Тато! І всі швиденько почали складати, — сміється пані Ліля.

Як можна дати собі раду з 11-ма дітьми та ще й в однокімнатній квартирі? Уявіть собі — не нарікаючи!

— Та якось даємо, — усміхається пані Ліля, — по-різному буває. Чоловік дуже старається, допомагають рідні та знайомі. Я іноді навіть сама дивувалася, що мої діти забезпечені, не голодні і одягнені не гірше за інших… Зрештою, одяг — то дрібниця. Є різні комісійні, чоловік має багато друзів, які дуже гарні речі зі своїх дітей віддають. І на кухні справляємося: перші страви стараюся варити у 9-літровій каструлі на два дні. Є мультиварка, яка просто чудовий помічник: закинув — і вариться. Маємо хлібопічку. Старші діти на кухні мені дуже допомагають, тож проблем тут немає.

До слова, 43-річна Ліля — волинянка, уродженка Луцька. З тернополянином Юрієм, на два роки від неї старшим, їх познайомив батько Лілиної подруги. І ось уже 16 років вони разом.

— Чоловік у мене добрий. Я жодного разу не пошкодувала, що вийшла за нього заміж, що потрапила до Тернополя і що моє життя склалося саме так, хоча різні випробування у нас були, — ділиться пані Ліля. — Та коли є підтримка і розуміння чоловіка, усі труднощі можна витримати. Юрій не з тих чоловіків, яким треба подати тарілку і забрати, він мені в усьому допомагає, як тільки може: сам і їсти зварить, і випере, і з дітьми залишиться, і погуляє з ними. Дітей приймаємо — як від Бога. Стараємося виховувати їх так, щоб вони виросли хорошими людьми — чесними, справедливими, відповідальними.