(березень 2014 р.)
— Тебе не раз я, мабуть, в місті зустрічав,
Проходив мимо і не помічав.
Ти був, як всі: не гірший і не кращий,
Я і подумати не міг тоді нізащо,
Що у близьку і вирішальну днину
Тебе й мене покличе Україна.
Ти на Майдан прийшов в туманному світанні,
А я залишився удома на дивані.
Ти чад вдихав підпалених коліс,
Безсонням мучився, на барикаду ліз.
А я удома свіжі вісті слухав,
А потім обговорював на кухні.
І ти не знав, куди дорога заведе:
У рідну хату чи під кулю з СВД.
Вона дісталася тобі, закрились очі.
Мене ж відтоді моя совість точить.
Ти лиш в життя вступав і мало що пізнав
І ще, напевно, ту, єдину, не обняв,
І квіти не приніс, у двері не постукав –
Вся Україна підняла тебе на руки
І понесла в заквітчаній труні…
І тяжко, й гірко на душі мені,
Тому, непевно, що живу я замість тебе,
А ти на мене дивишся із неба.
Тож поки смерть не стулить мої віки,
Я – твій боржник. Віднині і навіки.
***
(листопад 2018 р.)
— Я — твій боржник, але з лихої долі
Свій борг тобі я не віддам ніколи,
Я — з числа тих, хто в ту тяжку годину
Стояв і слухав “Плине кача по Тисині”,
І думав: “Вороття назад не буде.
За що ж загинули найкращі люди?
Все! Вигнали мерзоту кримінальну!
Тепер, можливо, заживем нормально…”
Я з тих, хто вірив, що коли пролилась кров —
То зло й брехня не виринуть вже знов.
Я з числа тих, хто лиш роззявив рота,
Коли взялася знову правити мерзота
І все гребти під себе, й знов дурити,
І вчити, як потрібно “чесно жити”,
І як брехню під вишиванкою ховати,
А ще — гербом і гімном підлість прикривати.
То голова твоя за те безсило впала,
Щоби корупція і далі процвітала?
То ти за це поліг?! Аж трохи страшно стало,
А ще — легенька заздрість розібрала:
Ти ж йшов на смерть, бо в тебе була мрія
І твою мужність живила надія,
Що Україна зовсім іншою постане
І “усміхнеться доля” справді віщим стане…
Ти і загинув з цим — навіки молодий,
А я торую й далі шлях земний.
Побачу сльози на очах у матерів,
“За що?”, “За кого?” в запитанні їх німім,
Почую “Плине кача…” й думаю про те,
За що ж віддав життя ти молоде?!
Ігор Дуда
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: вірші
