«Моє багатство. Сьогодні став шестиразовим. Дідусем, — написав минулої неділі вранці на своїй сторінці у Facebook радник глави МВС, депутат Верховної Ради попереднього скликання Михайло Апостол, розмістивши фото, на якому він з внуками. — До цієї унікальної команди долучилося 4-кілограмове чудо — Ігор Ігорович Апостол. А це вже статус, який навіть не в порівнянні з кандидатом у президенти».
Радісна звістка застала пана Михайла у рідній домівці в Ласківцях на Теребовлянщині.
— 27 січня в 00:53 син написав мені «4 кілограми». Я це повідомлення побачив лише о п’ятій ранку. Відразу навіть не зорієнтувався, про які ж кілограми він пише. Аж потім зрозумів, що народився Ігорчик, — усміхається щасливий дідусь.
Новонароджений Ігорчик – четверта дитина у родині Ігоря та Ольги Апостолів, котрі виховують 10-річного Михайлика, 8-річну Аню і трирічну Софійку. А донька Тетяна подарувала Михайлові та Надії Апостолам двох внуків – Влада, якому незабаром виповниться 7 років, і 5-річну Надійку.
— Про кожного внука я можу розповідати дуже багато. Вони всі унікальні, різнобічні, талановиті, щоразу дивують мене своєю допитливістю. Задають такі запитання, що я мушу шукати відповіді в інтернеті, якось викручуватися, а вони, виявляється, уже знають ці відповіді! — сміється пан Михайло. — Часто розказують мені про такі речі, що я задумуюся: звідки вони це можуть знати?
Більшість людей стверджують, що народження внуків і ставлення до них викликають більш трепетні відчуття, аніж це було з дітьми. Втім, Михайло Апостол так не вважає.
— Якщо нині згадувати, як мої діти виросли, то так життя минало, що я їх практично не бачив, — зізнається пан Михайло. — Постійно була робота — фермерство чи щось інше, причому далеко від дому: вночі йшов, вночі повертався. Аналогічно і з внуками: я в Києві, вони ростуть… Тож я їх теж рідко бачу. Добре, що нині є така комунікація — можна через скайп спілкуватися. Щоразу, коли зустрічаємося, помічаю, що вони стають дорослішими, розумнішими. Неможливо сказати, до кого трепетніше ставишся — до дітей чи внуків. Це так само, як запитати: кого більше любиш — батька чи маму? Як можна порівнювати чи вибирати? Це як пальці на одній руці — всі дорогі і важливі. Коли приїжджаю і поспілкуюся з внуками, нехай це буде навіть кілька хвилин, вони надають мені такої енергії, такого запалу, такого натхнення, що хочеться жити, працювати, творити. Власне, завдяки їм і для них я й працюю, намагаюся щось змінити у нашій країні на краще. Не хотілося б, щоб вони, як і тисячі їхніх ровесників, вчилися тут, а потім їхали з вищими освітами працювати по світу, як це відбувається нині. Понад усе хочу, щоб ці діточки жили у цивілізованішій Україні, аніж ми.