Мені не подобаються ні замилені статуси, ні вигадані складнощі.
Все це малодушність, або боягузтво…
Що складно?
Знати про себе правду?
Приймати чужі шрами, не зморщуючи носа?
Нічого не брати звідти, де нічого не можеш віддати?
Говорити тільки те, за що можеш відповісти?
Берегти те, що тобі довірили?
Довіряти, не перевіряючи?
Вкладатися в близькість, а не в контроль?
Брати на себе відповідальність?
Не ходити по чужій душі, не знімаючи черевики?
Ділитися найкращим?
Чи не метатися між ліжками?
Не використовувати, не перетворювати в зручних, не знецінювати?
Чи не кидатися обіцянками?
Не вимовляти підлих слів і не робити підлих вчинків?
Чи складно знати: потрібна тобі людина… не потрібна?
Складно знати, чи потрібна ти йому?
Неправда. Легко.
Ми всі все знаємо…
Але не всі вміємо прийняти правду.
І насправді нам складно чинити так, як варто вчинити, а не так, як шепоче нам наше ж боягузтво…
«Все складно» у тих, які заражені бацилою невротичної любові, коли здорові і взаємні стосунки видаються їм не такими привабливими, як оскаженілі гонки за тими, кому вони абсолютно не здалися…
«Все складно» – коли чіпляються мертвою хваткою і висять, як боксер, який програв в останньому раунді, не бажає визнати поразки…
«Все складно» – коли жвавенько звалили до тих, хто видавався трохи кращим, а коли не вийшло – ще бадьоріше кинулися назад…
«Все складно» – коли і людина не потрібна, і самому страшно, і ніхто новий не підвертається…
«Все складно» – коли давно нічого немає, а «гра в імітацію» триває…
«Все складно» – коли дрімає поруч якесь тіло, а душі давно на різних планетах…
«Все складно» – коли холод арктичний, і обидвоє все давно зрозуміли… Але неповноцінно топчуться на одному місці, не даючи одне одному шансу на цілком можливе щастя…
«Все складно» – коли «як у людей» важливіше, ніж у себе…
«Все складно» – коли зважитися на зміни ніяк, а без них вкрай зле…
Все інше – просто…
Це дуже просто – прагнути до того, з ким тобі добре.
З ким ти можеш говорити про все.
З ким не чекаєш підколок, а отже, не захищаєшся.
З ким твоя неідеальність не буде вадою.
З ким не потрібен ніхто інший.
І начхати – що там підсовує життя в своїх чорних ящиках. Впораємося. Тому що разом.
Складнощів немає.
Є боягузтво.
А любов проста, як монета на долоні.
Лілія Град
Джерело: НОВА Тернопільська газета
