7 листопада подружжя Ольга і Євген Рогальські із села Багатківці Теребовлянського району святкують поважний ювілей — 60 років у шлюбі! Того щасливого дня їх вітатимуть доньки Галина і Надія, двоє зятів Ігор і Богдан, п’ятеро онуків — Роман з дружиною Світланою, Ольга з чоловіком Володимиром, Ірина з чоловіком Сергієм, Роман з дружиною Галиною і Оксана, восьмеро правнуків — Марта, Софія, Соломія, Вікторія, Маргарита, Богданчик, Веронічка і Данилко. Пані Ользі нині 82 роки, панові Євгену — 88. У колі дружної родини вони почуваються щасливі! Онуки і правнуки вирішили зробити сюрприз для ювілярів — опублікувати в газеті їхні світлини і написати теплі слова. Онуки записали від стареньких їхній родовід, а правнуки під приводом «шкільного завдання» взяли інтерв’ю.

Євген був зв’язковим УПА. Ольга бідувала без батька… 

Родовід Рогальських написаний онуками від руки, але дуже цінний для них, бо відома істина — хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

— Дідусь і бабуся народилися і мешкають у Багатківцях, — розповіла онучка Ірина. — Від дідуся і бабусі знаємо ще про два попередні покоління. Спершу бабусина лінія. У Костянтина і Євдокії Штиркалів було четверо дітей: син Олексій (німці забрали його на примусові роботи до Німеччини), син Ярослав (навчався у Львові, служив у війську в Бережанах), донька Стефанія — наша прабабуся (закінчила школу, була помічницею для своєї матері) і син Зеновій (керівник хору на Підгаєччині). Прабабуся Стефанія була заміжня за Теодором Чикетою, вони ставили у селі п’єси українських письменників. Мали доньок Леонію, Ольгу (наша бабуся) і Ганну. Сім’я бідувала, бо батько в пошуках заробітків  емігрував до Америки. Мама сама виховувала доньок. Леонія була завідуючою дитсадком, Ганна — вихователькою, Ольга працювала в колгоспній ланці.
4 листопада 1959-го Ольга розписалася з Євгеном Рогальським, 7 листопада взяли шлюб у храмі в сусідньому Ішкові.

Наш дідусь Євген Альбінович має польське коріння. Його прапрадідусь-поляк замешкав у Багатківцях, тут одружився, мав синів Петра і Войтка. У Войтка було троє дітей — Євстахій, Павлина і Михайло. Михайло одружився з Теклею Пасічник, у них народилося п’ятеро дітей: чотири сини і донька. Один із синів, Альбін, одружився з Пелагією Швед. Займалися хліборобством, мали вдосталь поля. У них було двоє дітей — Євген (наш дідусь) і Ганна. Сім’я жила на хуторі Подорожчина, що за сім кілометрів від Багатківців. Прадід Альбін підтримував національно-визвольну боротьбу, в них на подвір’ї була криївка, тому його засудили і заслали у сибірські табори. Дідусь Євген був зв’язковим УПА, теж відбував каторгу…

Подружній шлях — благословенний Богом

«Бабусю, розкажіть про своє дитинство, молодість…» — попросили якось правнуки Ольгу Рогальську. І записали її розповідь на диктофон!

— У 1946-ому я пішла до першого класу Багатківської школи. Три місяці у селі стояв фронт… — поринає в спогади жінка. —  Ми не мали ні зошитів, ні олівців, лише згодом з’явилися ручки. Писали на старих газетах, тільки на контрольні роздавали клаптики паперу. У нас не було дитинства… Тяжкі часи довелось пройти. Коли у селі стояв фронт, ми з мамою шукали прихисток у селах Дворіччя, Ладичин, Магдалівка. Повернулися додому — всюди вибухівка, на город неможливо вийти, аж поки не розмінували. Після школи я пішла працювати до колгоспу, три роки була ланковою. За трудодень давали окраєць хліба.

Дитинство мого майбутнього чоловіка було ще важчим. Його сім’я підтримувала українських борців, у них діяла криївка воїнів УПА. Зовсім юним Євген став зв’язковим. Ішов до села в розвідку, передавав записки, ввечері відчиняв криївку, вранці прикривав. Але хтось із села здав їх, приїхали КДБісти, нишпорили всюди, але нічого не знайшли. Та вже наступного дня прибули зі зрадником, який показав криївку. Євгена і його батька заарештували…  «Він такий же бандерівець, як і його тато», — сказали. Альбіна засудили на два десятки років таборів, сина — на десять років. Євген відсидів у Вологді лише два роки, бо після смерті Сталіна настала «відлига», почали звільняти політв’язнів. Повернувся до села, забрали на чотири роки до війська… Познайомились ми з ним у клубі на танцях, незадовго повінчалися. Разом 60 років! За це я безмежно вдячна Богові! Мій чоловік дуже добрий, працьовитий, був столяром. Маємо добрих дітей, онуків і правнуків — це для нас на старість найбільша радість!

Доньки, як дві краплі води, і два зяті — брати

Біля Рогальських залишилася жити їхня старша донька Галина, нинішнє прізвище якої Рудик. Галина Євгенівна — староста села Багатківці, її чоловік Ігор — фермер, онуки теж трудяться у сільському господарстві. Інша донька Рогальських вчителювала у Золотниках, зять працював ветлікарем.

— Між батьками проросло зернятко любові! — радіє Галина Євгенівна. —  Мама терпляча, турботлива. Виросла без батька, тому цінує чоловіка — подасть їсти, припросить, ніколи не ображається. Жартуємо, що так збереже дідуся до 100 років! Батько — майстер на всі руки. До пенсії працював бригадиром будівельної бригади, допомагав односельчанам столярними роботами. На старості не сидить, склавши рук, — замітає подвір’я, косить город, догляне за худобою. Дуже акуратний — так як він рівненько складе одяг, ніхто не вміє. Каже, що навчився порядку в армії — до нього водили вчитися всю роту. Мама не мала змоги здобути вищу освіту, хоча здібна до науки. Надзвичайно любить читати, знає все про політику, культуру, світові події. У молодості прочитала чи не всі книги з бібліотеки, і то ховалася, бо у селі завжди є робота. Нині у неї вже поганий зір, але все одно залюбки читає релігійні книги, газети, дивиться новини. За роботою розповідає нам бувальщини, згадує односельців, їхні важкі долі… У Багатківцях вже не так багато літніх людей, які мали б гарну пам’ять і розповіли про історію села.

Батьки подбали, щоб ми з сестрою здобули вищу освіту. Я навчалася у Тернопільському фінансово-економічному інституті, Надя — у Львівському університеті ім. Франка. Вийшли заміж за рідних братів. Ми з сестрою схожі, бувало, хлопці плутали нас (усміхається, — авт.) Сестра навчалася у Львові, я була в декретній відпустці, тож доглядала і за її дітками, вони мене досі кличуть мамою, а мого чоловіка — татом. Мають по дві матусі і два татусі! У нас дружна родина, допомагаємо одні одним, збираємось за святковим столом. Наші батьки є для нас прикладом взаєморозуміння, поваги і правдивої любові! Просимо Бога, щоб дарував їм ще довгі роки життя!