Понеділок, 27 квітня 2026
• Трагедія у Байківцях: під час будівельних робіт загинув 63-річний чоловік • Зняв свій портрет з Алеї надії: Іван Дробоцький з Шумщини повернувся з полону • Тернополяни витрачають до 60% зарплати на оренду житла • У Тернополі пройде ювілейний фестиваль “Гамселить” • Крафт, апсайклінг і стартапи: молодь Тернопільщини презентувала навчальні бізнес-проєкти у Львові • Тернопіль приєднався до європейської мережі «Міське озеро» • Теракт у Львові: завербована жінка заклала вибухівки у смітник • Назустріч виїхав нетверезий водій… У Тернополі загинули два рятувальники • У Микулинцях рідні загиблих Героїв виготовили стрітенські свічки • Поліція розшукала водія-втікача, причетного до смертельної аварії в Почаєві • Одруження у виправній колонії на Тернопільщині • Архиєпископ Теодор на Богоявлення відвідав воїнів на фронті • На фронті обірвалося життя телеоператора із Тернополя Павла Ящищака • На набережній Тернопільського ставу освятили воду • Смертельна аварія у Тернополі: водій із Харкова збив пішохода • Тернопільські ветерани можуть додати свій бізнес на Мапу ветеранських бізнесів • Постраждалі від ракетного удару тернополяни отримали мікрохвильові печі та електрочайники • Володимир Шматько спростував інформацію про призначення на посаду начальника ОВА • Код мужності. Як розробник Ігор став оператором дронів 2 Галицької бригади • За п’яного сина — 10 тисяч хабаря пропонувала поліцейським жінка на Тернопільщині
Оксана Білозір: «Ніколи не мріяла, що стану співачкою»

Опубліковано: 21 Листопада о 14:00 1024


Народна артистка України, політик, громадський діяч та волонтер — про тернопільське коріння, репресованого батька та життя «проти течії» .


Дивлячись на неї, таку маленьку і тендітну, таку ніжну і водночас сильну духом, мимоволі пригадуєш рядки Ліни Костенко про дівчину, котра «… це голос наш, це пісня, це душа»… Оксана Білозір — співачка з українською душею, з піснями, котрі можна порівняти хіба що з ковтком чистого повітря. Її називають берегинею та душею української пісні. І хоча представляти широкому загалу Оксану Білозір — народну артистку України, народного депутата України чотирьох скликань, ексміністра культури, магістра зовнішньої політики та дипломатії, волонтерку (цей список можна продовжувати й продовжувати!) — нема потреби, сама співачка визнає лише один “титул”, співзвучний з її найбільш знаковою піснею, — “Українка, україночка”.  У її піснях немає надуманих чи нещирих нот, натомість у них — жива і справжня душа українського народу…  Від них з’являється відчуття затишку, тепла і трепетної радості, а отже, їх заспівано по-справжньому, від серця… Їх потрібно слухати. І отримувати велике задоволення — неодмінно!

Власне, так і буде уже незабаром — 5 грудня Оксана Білозір виступить із великим сольним концертом у ПК «Березіль»…

— Пані Оксано, у Тернополі вас завжди раді чути і бачити, завжди люблять і чекають. Тим більше, що Тернопілля — ваша мала Батьківщина…

— Мій  батько, Володимир Розумкевич, родом з села Тустоголови — це невеличке село біля Зборова. Якщо пройтися місцевим цвинтарем, почитати прізвища на могилах, бачимо, що Розумкевичі жили там ще з ХVІ- ХVІІ століття… У Тустоголовах росте великий ліс, посаджений моїм дідом. Він був доброю людиною і добрим господарем. Анжеліка Рудницька написала про мене книжку «Біла зірка України», в якій є цілий розділ,  присвячений історії моєї родини, моєму батькові, Тустоголовам… Мій дідо Йосип Розумкевич  навіть за Польщі так підтримував греко-католицьку церкву і так багато допомагав їй, що мій тато і його брат (їм тоді було по 5 і 7 рочків) заслужили почесне право в неділю прислуговувати на Службі Божій, яку правив наш Патріарх Андрей Шептицький… Це була пам’ятна для всієї родини подія. Тернопілля і для мене мала Батьківщина, я навіть упродовж року навчалася у школі в Зборові. Усе моє дитинство ми багато переїжджали, ніде надовго не затримувалися – таке тоді життя було, такі обставини…

 — А ще ви росли із тавром дитини «ворога народу»: за любов до України і бажання бачити її незалежною ваш тато став в’язнем сталінських таборів…

— Тата вивезли до сталінських таборів, коли йому було 17 років. Репресували не лише його, а всю сім’ю —  діда з бабцею також вивозили до Сибіру, але вони втекли і переховувалися у Миколаївській області —  п’ять років там були, аж потім повернулися назад…  А тата і його старшого брата вивезли до Казахстану, вони відсиділи по 8 років, працюючи там на уранових рудниках, і вийшли тільки тому, що після смерті Сталіна отримали амністію…  Чи позначилося це на мені? А як ви думаєте, чи легко було рости із тавром дитини «ворога народу», завжди іти проти течії і добиватися усього не «завдяки», а «супроти»… Хоча, якщо проаналізувати усе моє життя, усе, чого я досягла, було «супроти», я завжди мала іти проти течії, долати безліч перешкод на своєму шляху.  Але Бог мене вів і я це відчувала…

— У співі вам теж доводилося іти проти течії?

— Я навіть ніколи не мріяла бути співачкою, якщо чесно. Співачкою у нас була моя мама, а ми були її слухачами і найпершими шанувальниками…  На жаль,  мама не змогла реалізувати себе у цьому, але її дар від Бога —  спів — передався і мені.

Мама мала дуже гарний голос, її називали волинським соловейком… У молоді роки, ще до заміжжя, вона співала у Волинському народному хорі. Там їй сказали, щоб вона поїхала до Львівської консерваторії прослухатися. Вона поїхала, її взяли на перший курс, дали гуртожиток і навіть призначили стипендію — тільки вчись… Але її мама сказала: «Ніно, ти співати і так вмієш, тепер навчися щось робити…» Так мама і пішла вчитися на економіста і все життя ним пропрацювала. Але музика і спів у нас вдома були постійно, ми та-а-кі концерти щонеділі влаштовували! І, надихнувшись цією атмосферою, я вирішила стати співачкою.

У 2016 році я відзначила сорокаріччя творчої діяльності — на цьому шляху було багато травм, злетів, падінь… Це були 40 років боротьби за своє місце в українській культурі, європейському і світовому контенті. Достатній термін, аби зрозуміти, чи своєю справою я займалася, чи вибрала правильні цілі і чи добилася бажаних результатів… Я усі ці роки “виборювала” українську пісню і цим самим — українську державу, творила український культурний простір. За усі ці сорок “співочих” років я жодного разу не заспівала російською! При тому, що разом із такими ж “ортодоксальними” виконавцями, які співали винятково українською, вважалася артистом нібито другої категорії. Мені завжди натякали чи й прямо казали: “Співай російською — будеш зіркою”. Але російською у нас було (і нині є) кому співати, тому я вибрала свій шлях. Так, якби я співала російською, цей шлях був би легшим і менш тернистим, і заробітки були б значно більші. Російськомовним виконавцям платять шалені гроші, українським — ні. Навіть український глядач, самі українці готові купувати удвічі дорожчі квитки на концерти російськомовних виконавців. Ось що вражає найбільше… Такий комплекс меншовартості відбивається і на українському мистецтві, і українській культурі загалом. На одному з моїх концертів Віктор Ющенко – він тоді уже не був президентом – вийшов мене привітати і сказав слова, які запам’яталися: «Це дуже дорого нині бути українським співаком —  у всіх значеннях цього слова…»

 — А як пояснити це тим, кому «какаяразніца»?

— У мене є така гарна фраза:  хочеш стати європейцем — спершу стань українцем. А потім уже додасться все решта. Співаючи, я творю українське середовище, український культурний простір. Зрештою, роблю це не тільки співом, а й усім, чим займаюся.  Так, я уже 18 років у політиці, була народним депутатом чотирьох скликань… Політика — це і громадські ініціативи, і моя волонтерська робота, яка сама мене знайшла у непростий для України час.  Коли почалася війна на Донбасі, запропонували мою кандидатуру як публічної та відомої особи для перемовин у звільненні заручників, і я, розуміючи, що можу реально чимсь допомогти, погодилася… Я знаю, як важливо бути поруч там, де важко. Я ж свого часу двічі побувала в Афганістані, коли там точилася війна. Так, я — учасник бойових дій в Афганістані, нагороджена чотирма медалями. “Бойове хрещення” пройшла ще в далекі радянські часи, коли піснею підтримувала дух молодих воїнів, не знаючи, що за кілька десятиліть мені доведеться витягати з полону і повертати додому їхніх синів… Сьогодні ми всі на війні і ми всі воїни, незалежно від того, що робимо і де перебуваємо. Допомагаючи звільнити з полону  наших воїнів,  своєю творчістю підтримуючи бойовий дух наших бійців у зоні АТО, я пропустила цей невимовний біль крізь своє серце. Це позначилося і на моїй творчості: у репертуарі з’явилися особливі пісні — пронизлива “Чорна квітка”, присвячена вдовам, щемливо-зворушлива “Не заробляйте на війні”, по-новому зазвучали “Кленовий вогонь” та “Молитва”… Уже незабаром почути їх зможуть і в Тернополі: 5 грудня я співатиму саме для вас, мої улюблені тернополяни!


Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: ,

Нещодавно опубліковане

Креативні команди, продакшени та митців запрошують долучитися до державної ініціативи підтримки культурного продукту «Тисячовесна»...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 21:53


Під час будівельних робіт на приватному домогосподарстві села Байківці загинув чоловік 1963 року народження...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:07


У Шумську на Алеї надії стало на один портрет менше - Іван Дробоцький, із села Обич зняв своє фото з алеї, присвяченої військовослужбовцям, які зникли безвісти або перебувають у полоні...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:30


Бізнес на Тернопільщині продовжує розвиватися завдяки державній грантовій програмі «Власна справа», яку реалізує Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України спільно з Державною службою зайнятості...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:10


Найдорожча оренда однокімнатної квартири — у Києві, у середньому 23 000 грн за місяць. Також до топ-5 міст із найвищими цінами на зйомне житло входять: Ужгород — 20 500 грн, Львів — 16 500 грн, Івано-Франківськ — 16 400 грн, Черкаси — 16 000 грн за місяць...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:00



Теми дня
24 Квітня
23 Квітня
7 Березня
24 Лютого
22 Лютого
1 Лютого