Одна дівчина, 65 струн… І це реально КРУТЬ! І якщо до минулої суботи хтось із українців ще не знав про бандуристку Марину Круть, то нині таких… майже не знайти! 8 лютого у першому півфіналі нацвідбору «Євробачення» Марина просто-таки зачарувала і журі, і публіку. І неймовірною, фантастичною грою на бандурі, і чуттєвим та ніжним співом, і відвертим зізнанням про те, що гроші на інструмент та сукню для виступу вділила їй зі своєї зарплати мама…

Марина стала фавориткою першого півфіналу нацвідбору на «Євробачення» і набрала найбільше балів як від журі, так і від глядачів, «закохавши» в себе і тих, і тих… А наш земляк і ведучий нацвідбору Сергій Притула фактично готове гасло конкурсу «видав»: «Україна — це круто, бандура — це КРУТЬ!»
То хто ж ця дівчина з бандурою, яка заворожила всіх?.. Дівчина з простої хмельницької сім’ї, яка у 18 років взяла свою бандуру і поїхала працювати в Китай, аби заробити на дебютний альбом. Дівчина, яка зі своїм інструментом взяла участь в «Голосі країни та «Х-факторі», виступила на безлічі сцен у багатьох країнах…
Марина — єдина в Україні soul-бандуристка. Вона сама пише свої пісні, окрім того, має спільні роботи як з Віктором Павліком, так і з гуртом «Хамерман знищує віруси», і пишається цим. У 8 років вона вперше взяла бандуру до рук, у 15 уже розпочала активну творчу діяльність, а у свої 23 має шанс представити Україну на 65-ому пісенному конкурсі «Євробачення» в Роттердамі.
23-річна Марина — наша «сусідка», родом з Хмельницького, проте у «файному місті» виступала не раз. І виступатиме ще! У рамках свого всеукраїнського туру «99» співачка 25 квітня матиме концерт у Тернополі. І хоча її телефон цими днями просто-таки розривається від дзвінків, «НОВІЙ…» вдалося побалакати з Мариною і розпитати її про усе найцікавіше…

Про «сестру-бандуру»

 — Мене часто запитують, чому я вибрала бандуру… На що я завжди відповідаю: не лише я вибрала бандуру, а й вона мене… Я її вперше почула ще зовсім малою, коли проводила літні канікули в селі, а у 8 років уже сама привела маму за руку в музичну школу, бо хотіла грати… У музичній школі були різні альтернативи, я трохи задивлялася на арфу — хоча можу на ній грати, але це не зовсім «моє»… А от бандура мені, як сестра! Бандура доповнює мене, а я — її… Так, напевно, і мало бути. І я неймовірно, безмежно цьому рада! Бандура дає цілий світ образів та емоцій… Я бачу у ній великий потенціал і перспективу, причому світову.  Бандура —  не архаїка, не «шароварщина», не минувшина, а інструмент майбутнього! Власне, я саме це хочу всім довести.  Для мене бандура — це аж ніяк не інструмент для підняття популярності чи, як хтось каже, хайпу. Я граю уже більше 15-ти років, тож ні про який хайп не йдеться. Це просто справа життя, любов з дитинства… Тому я і досі з цим інструментом. Так, бандура — це важко, як у переносному, так і в прямому значенні. Але завдяки їй нині у мене міцні нерви і сильні руки… (Сміється, — авт.)

Про роботу в Китаї

У Китаї я жила понад півроку. Вирішила поїхати туди, щоб заробити гроші на свій перший альбом (нині у співачки уже три власних альбоми, —  авт.). На бандуру в Китаї усі реагували просто «вау», їм це подобалося, їх це зачіпало… Мене запрошували на концерти і корпоративи. Пригадую, коли я грала на бандурі на вулиці в Гонконзі, до мене підійшов диригент місцевого симфонічного оркестру і запросив виступити з ними… Для китайців бандура —  це і екзотика (вони люблять усе незвичне), і просто магія співу та гри…  Я мала можливість залишитися в Китаї, непогано заробляти, але я повернулась, аби реалізовувати свій талант в Україні. У мене було і донині є безліч можливостей виїхати з України, мати хороший старт десь за кордоном, але наразі я тут, тому що відчуваю, що моє місце саме тут.

Про «99» і «Євробачення»

— Йдучи на нацвідбір «Євробачення», я не була впевнена, що пройду у фінал —  для мене це справді стало несподіванкою. Це була удача плюс велика праця. На все є свій час і, мабуть, зараз мій час… У соцмережі, дякуючи усім, я написала, що була тою самою «чорною конячкою», на яку ніхто не ставив…  (Сміється, — авт.)  З іншого боку, у мене був потужний супорт — від людей, яких знаю і ні, уся моя команда розганяла пил сумніву і в кожен момент стояла за спиною…

Пісню «99» я написала спільно зі своїм хлопцем Антоном і саундпродюсером Михайлом Клименком (вони обидва були у залі під час мого виступу, вболівали і тримали кулаки). Це мій маніфест, це моя особиста історія, це пісня про те, що кожен із нас може впасти, проте ми всі маємо 99 причин для того, щоб піднятися і продовжити свій шлях.

Як буде далі? Я готова презентувати бандуру європейцям. Я роблю це вже багато років, адже виступаю за кордоном інколи навіть частіше, ніж в Україні, і бачу, що там дуже добре реагують на мою творчість. Наразі ж упродовж наступних двох тижнів натхненно працюватиму, щоб 22 лютого у фіналі нацвідбору показати ще потужніший виступ!