Разом із ним в чужій країні працювала його дружина Ольга. Звістка про смерть перевізника приголомшила багатьох українців за кордоном, які знали його. Причина смерті наразі ще невідома, проводять експертизу тіла. Щоб доправити останки померлого на Батьківщину, потрібні чималі кошти, тому його друзі організували збір пожертв для підтримки родини українця.

Банківські дані для збору коштів на перевезення тіла Руслана Демчака:
Tetiana Fil Bank Nationwide Account number 14507727 Sort code 070436.

«Вбита горем дружина залишилася сама з двома дітками. Давайте допоможемо їй фінансово, щоб відправити тіло додому, щоб діти і рідні змогли попрощатися з ним. Дружина Ольга не має банківської картки, тому збір коштів довірила на мій рахунок. Всі гроші передам і прозвітую про банк стейтемнти з переказами після закриття збору. Не будьмо байдужими до чужого горя. Разом ми — сила», — написала у Фейсбуці Тетяна Філь.
Руслан багато років здійснював рейси за кордон, об’їздив усю Європу. Його дружина раніше працювала у Микулинецькій фізіотерапевтичній лікарні, у Великобританію поїхала торік у жовтні. Чоловік подався до неї у грудні.
— Руслан ліг звечора швидко спати, бо мав прокинутися о 6-ій годині. Вранці задзвонив будильник. Дружина взялася його будити, а він… холодний, — витирає сльози сестра покійного Світлана Морозович. — У батьків нас було четверо, Руслан — наймолодший. В усіх нас проблеми із серцем. Рік тому наша сестра перенесла операцію на серці, у старшого брата розширена аорта… Можливо, і в Руслана була якась проблема, хоча він ніколи не скаржився, не лікувався. Наразі чекаємо на висновок лікарів. 9 квітня братові мало б виповнитися 45. Оля пережила величезний стрес, навіть говорити не могла. До Англії поїхали наші знайомі, щоб організувати перевезення тіла. Це складна і дороговартісна процедура.
Руслан подався до Манчестера 22 грудня, 28 лютого мав повертатися додому, бо закінчувалася віза, але… Брат і братова їздили за кордон, бо дбали за дітей. Старша їхня донечка Люда закінчує цьогоріч 11-ий клас, молодшому Іллі — 9 років. Поки батьки були за кордоном, за дітьми доглядала бабуся. Прикро, що Людочці хтось із чужих несподівано сказав про смерть тата. Вона не була готова до такої звістки, важко переживає… Діти дуже любили Руслана. «Мій татко…» — щодня плаче Ілля.
Брат був щирим, багато добра зробив людям, міг віддати останнє, летів, мов на крилах, щоб допомогти… Якось мене перестріла мама Русланового товариша зі Струсова, який після травми не може ходити. Жінка розповіла, що мій брат підтримував її сина, відремонтував йому авто, іноді вивозив у центр села, щоб той спілкувався з односельчанами. Добрих його справ не перелічити. Нині до нас телефонують зі словами співчуття братові знайомі з США, Іспанії, Італії. У Руслана було псевдо «Кармелюк». Так його називали наші земляки за кордоном. «Не стало «Кармелюка»…» — поширили сумну звістку й почали збір коштів, щоб доправити тіло.