Київське «Динамо» під керівництвом Валерія Лобановського часів тріумфів у єврокубках настільки переважало своїх суперників на вітчизняній арені, що його футболісти формували й безумовний кістяк національної команди. Тим більше, що Валерій Васильович чітко визначався з «основою» і не був прихильником будь-яких ротацій, а отже й новачків до своїх команд (читай — футболістів інших клубів до збірної) підпускав дуже неохоче.

Але був у історії збірної СРСР унікальний матч, коли у складі національної команди проти потужного суперника зіграли футболісти лише київського «Динамо», причому як в основі, так і на заміні.
Сталося це 8 червня 1975-го року в товариському поєдинку проти збірної Італії на московському Центральному стадіоні. У стартовому складі господарів вийшли 11 «динамівців» Києва. Італійський тренер Фулвіо Бернардіні виставив проти “біло-синіх” у формі збірної СРСР практично оптимальний склад Скуадри Адзурри на чолі з легендарними Діно Дзоффом і Джачінто Факкетті.

У складі гостей був і майбутній тренер-чемпіон Фабіо Капелло. Видатний наставник 1990-их – 2000-их років ніколи не приховував свого захоплення роботою Лобановського, а вперше познайомився з фірмовим стилем Валерія Васильовича ще будучи гравцем. На жаль, для Капелло той матч у Москві склався не найкращим чином – Фабіо отримав травму і був замінений на 37-ій хвилині.
У першому таймі поєдинку команди обмінялися низкою голевих моментів, але воротарі обох команд грали бездоганно. Особливо запам’ятався ефектний сейв Євгена Рудакова в середині першого тайму після удару Кінальї, а також відмінна реакція Дзоффа після випаду Олега Блохіна.

Після перерви збірна СРСР додала в атакувальній активності, стала грати більш різноманітно, і моменти біля воріт Дзоффа почали виникати із загрозливою для гостей частотою. На 63-ій хвилині захисник господарів Анатолій Коньков ефективно підключився до атаки – після навісу Леоніда Буряка пішла скидка у центр штрафного від Володимира Мунтяна і Коньков у дотик відправив м’яч у сітку.
Цікаво, що Коньков міг відзначитися й раніше, але з лінії штрафного майданчика завдав удару в стійку.

Підопічні Валерія Лобановського впевнено довели справу до перемоги. У гостей після гола Конькова практично не було моментів, а єдиний небезпечний удар Кінальї у стрибку парирував Рудаков.
Валерій Лобановський і його команда вразили гостей своєю організованістю, тактичною грамотністю і фізичною готовністю. Заслужена перемога гравців “Динамо”, одягнених у форму збірної СРСР!

Товариський матч
8 червня 1975, Москва, Центральний стадіон, 70 000 глядачів.
Збірна СРСР – збірна Італії – 1:0
Гол: Коньков (63).
Збірна СРСР: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Буряк, Трошкін, Мунтян, Колотов, Веремєєв (Решко, 46), Блохін, Онищенко.
Збірна Італії: Дзофф, Рокко, Орландіні, Бенетті, Ф.Моріні, Факкетті, Антоніоні, Капелло (Еспозіто, 37), Д.Моріні (Граціані, 76), Кіналья, Савольді.

До речі
Валерій Лобановський і надалі на чолі збірної використовував київських «динамівців» як «основу» головної команди. Так було, зокрема, на Мундіалі’86 у Мексиці і на Євро’88 у Німеччині. Тоді популярним був жарт, що збірна Союзу — то київське «Динамо», послаблене московськими «спартаківцями».

«Спартаківців» Лобановському справді нав’язувало керівництво радянського футболу, але він уміло їх ігнорував, мінімально шкодячи ігровій схемі «Динамо». Так, наприклад, на Євро’88 Валерій Васильович «розводив» киян лише голкіпером «Спартака» Дасаєвим та центрбеком цього клубу Хідіятуліним. «Залізним» гравцем «основи» був ще мінчанин Алейников, а ось решту позицій на полі, як правило, займали кияни. Так, наприклад, у феєричному півфінальному матчі з тією ж Італією (СРСР переміг 2:0) в «основі» вийшли семеро киян (на фото). Місця в збірній не знаходилося ані «душі «Спартака» і улюбленцю всієї Москви Черенкову, ані одному з кращих бомбардирів чемпіонату СРСР Родіонову, ані іншим «спартачам». У Васильовича були свої принципи…