Раптова смерть директорки Рекшинського НВК, що на Бережанщині, Оксани Заяць — велика втрата для села. Її поважали як талановитого педагога, вмілого організатора і щиру людину. Не стало Оксани Михайлівни у неділю, 20 вересня. Згасла за тиждень. Більше двох років вона боролася з хронічною недугою, але у вересні стан різко погіршився — була підозра на коронавірус. Попри нинішні карантинні тривоги, на похорон прийшло чимало односельчан, школярів, проте всі були у масках, дотримувалися дистанції. Учні несли квіти, усю дорогу дзвонили шкільним дзвінком. Ніхто не міг стримати сліз. Оксані Михайлівні було лише 43 роки. У неї залишилися чоловік Василь і двоє дорослих синів — Олег і Руслан.
Двостороння пневмонія, тест на коронавірус негативний…

Оксана Заяць понад 20 років працювала у школі в рідному Рекшині, чотири роки була директоркою навчально-виховного комплексу, до якого належать дитячий садок і школа. Свого часу навчалася у Чортківському педагогічному училищі, на факультеті початкової освіти в Тернопільському державному педагогічному інституті. Представляла село в Нараївській ОТГ.
— Боляче і прикро, що не стало нашої завжди життєрадісної та ініціативної Оксани Михайлівни, — витирає сльози сусідка Галина Сорока. — Ми живемо практично на одному подвір’ї, завжди ділилися усім, допомагали одна одній. В Оксани була складна форма ревматизму, два роки тому засідав консиліум київських лікарів і поставили їй діагноз. Але вона навчилася жити з недугою, коли стан погіршувався, вживала ліки і йшла вперед, не переставала працювати. Від початку пандемії коронавірусу пильнувала себе, адже у неї був слабкий імунітет, кволі легені. Я повернулася навесні з Польщі, старалася навіть не виходити на подвір’я, щоб не нашкодити.

Тиждень тому Оксані раптово погіршало, здала аналізи, зокрема, й тест на коронавірус — результат був негативний. Але піднялася температура, їй було важко дихати, тому наполягла їхати до лікарні. У неї виявили двосторонню пневмонію. Медики робили все можливе, але… Поки Оксана могла говорити, ми телефонували одна до одної. «Провідаю тебе під лікарнею. Що купити?» — запитала її. «Нічого не треба, все маю», — відповіла. «Принесу твої улюблені цукерки з чорносливом!» — запропонувала я. А згодом Оксана набрала до мене і попросила купити повітряні кульки, щоб надувати і тренувати легені. Лікарі казали, що вона усіма силами допомагала себе лікувати. Багато молилася! В останні дні попросила покликати священника, щоб посповідав її. Розуміла свій стан, боролася до останку.

«Мала бойовий характер — не здавалася, підтримувала інших»

Як розповідають у Рекшині, поодинокі випадки захворювання на коронавірус фіксували у їхньому селі та в сусідніх населених пунктах. Нещодавно помер від ускладнення від коронавірусу місцевий дяк. Проте Оксана Заяць не контактувала з ним, взагалі старалася не бувати в людних місцях.

— Оксана Михайлівна суворо дотримувалася карантину, розуміла, що перебуває у групі ризику, завжди носила маску в приміщенні, — розповідає заступник директора із виховної роботи Рекшинського НВК Любов Тучапська. — Наш навчальний заклад осиротів… Стихли в коридорі її кроки, стукіт підборів, вже не буде чути її дзвінкого директорського голосу, який доносився на перервах. Оксана Михайлівна прагнула все робити якнайкраще: учні мали бути найуспішніші, якщо проводили свято, то на найвищому рівні, знімали відео — мало бути ідеальне. Не шкодувала ні сил, ні коштів для школи і загалом для села. Дуже сильна жінка! Хоча боролася з недугою, але не показувала це нікому, водночас підтримувала інших. Оксана Михайлівна була щирою і відкритою, мала чудові організаторські здібності. За короткий час на посаді керівника нашої школи зробила дуже багато! Очолювала громадський проєкт «Надія» за міжнародною програмою, який реалізовували спільно з нашою сільською радою — замінили вікна в школі. 5% від суми на цей проєкт ми зібрали громадою, щоб показати, що солідарні. На посаді директора придбала котел для обігріву приміщення школи — била на сполох, зверталася в район. Зробила гарний актовий зал, якого у нас раніше взагалі не було. Під її керівництвом добудували гараж для шкільного автобуса, зробили дашки над сходами, встановили дитячий майданчик, відновили клумбу. Оксана Михайлівна подбала, щоб у початкових класах були телевізори, наочні навчальні матеріали, облаштувала комп’ютерний клас. Директорка дбала про чистоту в школі — все блищало! Велику увагу приділяла якісному харчування учнів. Підняла наш навчальний заклад на високий рівень, ми могли змагатися з міськими школами. Батьки учнів підтримували всі ініціативи, організовували ярмарки, кошти з яких ішли на потреби школи, вчителі давали власні кошти на ремонт учительської. Почався карантин, Оксана Михайлівна подбала про встановлення біля школи лавок, щоб при потребі можна було проводити уроки на свіжому повітрі. Підготувала влітку заклад до початку навчального року. Навіть в останні дні свого життя в лікарні ще думала про школу — цікавилася, чи вистачає антисептиків, просила облаштувати ізолятор. Ми спілкувалися по телефону, вона розповідала, що тест не підтвердив коронавірусу, але щось спровокувало двосторонню пневмонію… Ми всі молилися за її одужання, дали по церквах на Служби Божі. Вірю, що молитви полегшили її страждання… Оксана Михайлівна багато допомагала при церкві в Рекшині — якийсь період була касиркою, дбала про ремонт, придбання церковних речей — фелонів, ікон, прибирала святиню. Знаю, що від своєї родини вона давала щирі пожертви на храм, ніколи про це не говорила. Її любили школярі, поважали колеги, шанували односельчани. Оксана Михайлівна мала бойовий характер — ніколи не здавалася, підтримувала інших, вірила. Світла їй пам’ять!