17 вересня Ігор Попович зі Збаража долав із друзями Чорногірський хребет у Карпатах. Туристи рухалися в напрямку озера Бребенескул, повернули на лемківську полонину, щоб там заночувати. Було близько 18-ої години. Раптом Ігореві Зеновійовичу стало зле… У нього стався інфаркт, врятувати не вдалося. Йому було лише 46 років, працював учителем фізкультури у Збаразькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 ім. Івана Франка. Важко переживають нині непоправну втрату дружина Ірина, донька Вікторія і син Денис. Не можуть змиритися з тим, що Ігоря Зеновійовича вже нема, його колеги, учні.

«Його життя — рух уперед і підкорення вершин»

Ігор Попович працював педагогом 23 роки. Його учні є переможцями і призерами різноманітних спортивних конкурсів, змагань районного, обласного і всеукраїнського значення з пішохідного й водного туризму.

Багато часу приділяв організації фізкультурно-масової роботи в школі. Проводив заняття гуртка «Школа безпеки», організовував щорічні дні здоров’я з виходом до лісу. Був керівником районного методичного об’єднання учителів «Захисту України». Мав грамоти відділу освіти Збаразької РДА, обласного управління освіти і науки.

«У нашій шкільній родині глибокий сум і тривога через непоправну втрату прекрасного вчителя, наставника, чудового колеги, друга — Ігоря Зеновійовича Поповича. Він був світлою та чуйною людиною, ентузіастом, здатним надихати своїх учнів на високі звершення та перемоги. Був професіоналом, закоханим у спорт і туризм. Усе його життя — це рух уперед і підкорення вершин: до останнього подиху, до останнього удару серця, до останньої миті…» — висловила співчуття у Фейсбуці педагог-організатор Збаразької ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 ім. Івана Франка Іванна Тарас.
Під час похорону школярі утворили колону біля школи в Збаражі, дзвонили прощальний дзвінок для педагога.

— Ігор Зеновійович був учителем від Бога, його дуже любили учні, — зазначив його колега, вчитель фізичної культури Олександр Лобас. — Ми разом працювали десять років. Він жив спортом, туризмом, прагнув, щоб молодь вела активний спосіб життя. Був добрим, чуйним, підказував, радив. Захоплювався пасічництвом, мисливством. Окрім проведення занять із велотуризму, водного туризму, він ходив із учнями в походи. Передав синові Денисові любов до спорту, радів його досягненням. Ми планували з Ігорем Зеновійовичем восени поїхати у Карпати. 25 вересня йому мало б виповнитися 47 років, хотів зібрати друзів на сплав Дністром…

«Дай рюкзак, присяду, бо щось мені зле…»

У свою останню мандрівку Карпатами Ігор Зеновійович пішов із товаришем, колишнім учителем фізкультури Олегом Єфимчуком із Тернополя. Разом із ними у групі було ще семеро киян. Вони надавали першу допомогу збаражчанину, але, на жаль, врятувати не змогли.

— Літні зливи розмили стежку “жовтим” маршрутом на Чорногірському масиві, тому ми повернули до колиби, що в напрямку лемківської полонини, — розповів Олег Єфимчук. — Залишалося ще якихось 400 метрів. Рухалися повільним темпом: 10 хвилин ішли, потім відпочивали. По черзі несли рюкзак Ігоря Зеновійовича. Останній раз присіли, відпочили і хотіли іти далі, але… «Дай рюкзак, присяду, бо щось мені зле», — сказав товариш. Знепритомнів… У тому місці не було мобільної мережі, дівчата спустилися вниз, зетелефонували до рятувальників.

Більше двох годин до нас добиралися рятувальники з Рахова. Ми були на висоті 1200 метрів.

Рятувальники радили нам телефонувати в Ужгород, просити санавіацію. Вдалося сконтактувати з сусідньою областю, але зіткнулися з бюрократією — «переводили стрілки» одні на одних, так і не відгукнулися допомогти. Рахівські рятувальники приїхали на приватній автівці, бо їхні робочі УАЗи-«буханки» розвалюються. Поки чекали на рятувальників, ми самі надавали допомогу Ігореві Зеновійовичу: робили непрямий масаж серця, вкололи ліки, які він мав з собою на всяк випадок. На жаль, рятувальники констатували смерть. Викликали поліцію — все описали.

Наступного дня патологоанатом повідомив, що в Ігоря Зеновійовича стався інфаркт. У нього були проблеми з серцем, торік лежав у лікарні, але не міг відмовитися від гір. Два тижні перед тим він ще був на Боржаві із збаразькими хлопцями, подолав шість гір. За своє життя обійшов Карпати вздовж і впоперек! Гори були його стихією.