Майже кожен новий день починається із повідомлень у новинній стрічці: «В Україні – черговий антирекорд із захворюваності на Сovid-19». Більше сотні померлих щодня. Шість, сім, вісім… а тепер уже майже дев’ять тисяч (!) хворих за день… Як швидко із пам’яті вивітрилися спогади про жахливі весняні відео з італійського Бергамо, де тіла померлих від коронавірусу вивозили військові вантажівки. Коли це відбувалося в Італії, налякані українці сиділи по домівках та гарячково намагалися знайти маски дешевше ста гривень. Втім, вже за пів року ці ж люди масово ігнорують карантинні норми, а паралельно на Україну насувається коронавірусний колапс: щодня виявляють дедалі більше нових випадків захворювання, у переповнені по всій Україні лікарні (і Тернопіль – не виняток!) везуть дедалі більше хворих, яких уже немає ні куди класти, ні чим лікувати, дедалі більше людей помирає… Не треба бути ясновидцем, аби спрогнозувати, що доволі скоро ця ситуація може обернутися масштабною трагедією.

Страшнішим і небезпечнішим за коронавірус в Україні, однак, є вірус… абсурду: за дев’ять місяців пандемії влада цілковито провалила боротьбу з ковідом. Коли на всю країну було лише кілька хворих, народ без особливих пояснень загнали в тотальний карантин, знекровивши бізнес і повністю паралізувавши на кілька місяців економіку країни. У той же час через відсутність плр-тестування та якісного захисту медиків нічим незахищений персонал лікарень швидко захворював та перетворювався на розповсюджувачів вірусу. І хоча жорсткий карантин і локдаун впроваджували нібито з метою виграти час для боротьби з хворобою, бачимо «результат»: система громадського здоров’я готова дуже погано, система тестувань дуже слабка, мобільні лікарні не розгорнуті, медустаткування і ліків катастрофічно не вистачає навіть у великих містах.

Про «закатані» нібито в дороги гроші з ковідного фонду і апарати ШВЛ, до закупівлі яких у влади руки так і не дійшли, уже й не згадуємо. Тоді як практики інших держав довели абсолютно чіткі та ефективні алгоритми: спершу масово тестують населення, потім ізолюють хворих від здорових і навпаки, а тоді займаються лікуванням. І якщо в Китаї завдяки правильним і послідовним крокам вірус приборкали, а в ряді країн, як-от Австралія, Нова Зеландія, Мальта, узагалі перемогли, в Україні все тільки починається… І починається чи не в найгірших умовах у світі — і далі без масових тест-систем, якісного захисту медиків, лікувальної бази, довіри населення до будь-яких карантинних заходів з боку влади…

Втім, звинувачувати лише владу у такій ситуації не можна. Зайдіть хоча б у ТРЦ «Подоляни» — до речі, найбільший торговельно-розважальний центр у Тернополі — ніхто при вході навіть температуру не міряє, відсутні антисептики, хто — в масках, хто — без, дистанція теж не витримується… Невже цього не бачить адміністрація ТРЦ «Подоляни»? Куди дивляться відповідні служби та інституції, що мають за обов’язок протидіяти ковід?

На жаль, така ж або схожа картина в інших закладах, у громадсько-публічних місцях. А тим часом статистика дедалі сумніша. Наприклад, за 2 листопада на Тернопіллі маємо понад 220 інфікованих та шестеро померлих, наймолодшій з яких –
37 років…

У зоні ризику всі, а не тільки люди похилого віку! Сотні тернополян хворіють щодня, багато наших відомих земляків пишуть про те, як важко перехворіли і яким підступним та небезпечним може бути ковід, а в ресторанах і кафе святкують дні народження, справляють весілля і хрестини.

Більше того, люди, навіть знаючи, що інфіковані, посилають своїх дітей до шкіл, із масками на підборідді ходять до супермаркетів й аптек, не дотримуються соціальної дистанції і зовсім не хвилюються про оточуючих…

Безвідповідальність і байдужість вбивають українців на всіх рівнях. Причому у прямому, а не переносному значенні.