Звісно, це риторичне запитання. Але чимало людей тепер намагаються уявити себе безсмертними або такими, яким все одно, чи настане їхнє завтра. Бо як інакше можна пояснити те, як люди легковажать найдорожчим – своїм єдиним і неповторним життям?
Розумію, що вже другий рік ходити в захисній масці, жахатися кашляючої неподалік людини, підсумовувати новини про поширення COVID-19 в області і кількість тих, хто цієї доби не пережив хворобу, — це не просто навантажує психіку, це пригнічує і викликає спротив. «Як насправді допомогти людям зрозуміти, що їхня безпека – у їхніх руках?» — запитую начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федора Бортняка (на фото).
— Згадуємо про здоров’я загалом, коли воно починає накульгувати. Коли доводиться працювати, як кажуть, на аптеку. Саме так, здоров’я — найдорожча приватна власність кожного, скарб, дарований та частенько непоцінований вчасно. Тепер, як ви слушно зазначили, йдеться не лише про збереження здоров’я — про безпеку самого життя. Мабуть, у людей активізується психологічна реакція на довготривалу небезпеку інфікування: чимало думають, що «корона» обмине їх, а якщо й захворіють, то все мине, як при звичайному грипі.
Коли ведуть таку активну світову кампанію за вакцинацію, у навченого історичними лихоліттями населення виникає глибоко закореніла підозра, що безкоштовний сир лише в мишоловці, і всі ті вакцини, які роздають «на шару», — це щонайменше чіпування і всесвітня змова. Та, кажуть, розумній голові досить двох слів. Які шляхи протидії інфекції ще наявні?
Днями на пресбрифінгу міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко заявив, що понад 600 тисяч українців не прийшли вчасно отримати другу дозу вакцини проти COVID-19. Тобто вони усвідомлюють, що вакцинування потрібне, але щоб воно працювало – не зробили належних кроків. Понад 9 мільйонів громадян України завершили курс вакцинації. А скільки ще не отримали? І зі слів тернопільських медичних працівників, у реанімаціях у важкому стані практично немає провакцинованих людей. Так, вони хворіють, вони можуть переносити вірус, але смерті чи важкого перебігу інфекційного захворювання уникають.
Уже менше населення нехтує можливістю зробити щеплення, та не всі готові дотримуватись антиковідних обмежень, ігноруючи засоби захисту. І навіть коли пройшли вакцинацію, чомусь вважають, що маску носити вже не потрібно.
Як мудро писали ще в античні часи: усуньте причину, тоді пройде і хвороба. Наразі маємо два ефективні шляхи протидії поширенню короновірусної інфекції COVID-19 – вакцинацію та карантинні обмеження. Це – шанс, яким не варто нехтувати. Їх доповнюють на кожному робочому місці інструкції з охорони праці. Бо ж, як відомо, кожна буква, кожен пункт інструкції писалися досвідом, найчастіше сумним, втратами здоров’я, буквально кров’ю тих, хто потерпів на робочому місці. Це мають добре пам’ятати і роботодавці, і працівники.
— Ніякі лікарі та науковці, ніякі спеціалісти не допоможуть зберегти людині здоров’я, якщо вона сама про нього не подбає. Це зрозуміло. Життя і здоров’я – це особиста справа і турбота кожного. Але у випадку коронавірусної інфекції, яка постійно мутує, розроджуючись новими, агресивнішими штамами, ті, хто зі зневагою ставиться до власної безпеки, ще й наражає на інфікування тих, хто поруч. Чому безвідповідальність одних має висіти дамокловим мечем над іншими?
— Виникає враження, що наше життя — це невпинний вибір із двох лих. І обирають те, якому легше заподіяти. Безпечне середовище життя – це така тема, якої нас раніше, як слід, не навчали. Вже сучасне покоління вивчає основи безпеки життєдіяльності з підручників, написаних академічною мовою. Більшість не звикла зважати на небезпеку, якщо її не можна побачити. Це те ж саме, що і нетверезий працівник на будові, за верстатом чи за кермом. Як берегти працівників від захворювань для економічно ефективного виробництва – це взагалі окремішня тема, над якою не замислюються у більшості своїй сучасні роботодавці.
Мудрі люди кажуть: берегти ліс треба не від пожежі, а від безвідповідальної людини. Останнім часом мені здається, що на людей впливають найбільше фінансові санкції, а не умовляння, роз’яснення та інші застережні інформації.
Але твердо знаю, що наше життя устократ вагоміше, коли є ті, кого ми можемо і маємо берегти. А щоб захищати когось, насамперед потрібно берегти себе. Отаке життєве коло, яке має мати кожен. Тоді усвідомлення прийде саме собою…
— Перефразовуючи Ірину Вільде, усвідомлюємо, що тисячі речей необхідні здоровому, і тільки одна хворому – це здоров’я. На його відновлення при хворобі люди витрачають чимало коштів і з нетерпінням очікують, коли Фонд соціального страхування виплатить за «лікарняним» листком.
— Хворі працівники – це не тільки проблема медична чи соціальна, а й економічна. Передусім для роботодавця. Статистика стверджує, що середня зарплата в області перевищила 11 тисяч гривень у місяць. При звичайній хворобі за 5-денний листок непрацездатності з кишені роботодавця — підприємства чи організації — вилітає вже не одна-дві сотні гривень, а тисяча-дві, і страхувальник не отримує роботи, витрачаючи кошти. Крім того, сам хворий затрачає чимало грошей на лікарські засоби, медикаменти, які тепер зовсім не дешеві, не кажучи вже про втрату головного – здоров’я, а то й життя. За 10 місяців цього року 34,4 тис. працівників у Тернопільській області захворіли. І на виплати за 50,8 тис. листків непрацездатності за цей період Фондом соціального страхування України в Тернопільській області перераховано близько 148,3 мільйона гривень. А це кошти страхувальників. Зрозуміло, що левову частку видатків додала коронавірусна інфекція.
Часто працівники приходять на роботу хворими, навіть не підозрюючи про це. А якщо й підозрюють, то міркують: все одно працювати потрібно, адже необхідно годувати родину, тож належної уваги здоров’ю і певним симптомам не приділяють. Не користуються засобами захисту, не вакцинуються. А це може призвести до непоправного.
Ми не лікуємо людей, які страждають від хвороб. Лише допомагаємо фінансово пережити скрутні часи тим, хто захворів чи був контактний, травмований.
Але чи не краще було б вкласти кошти в організацію відповідних умов роботи та відпочинку працівників, вакцинації, профілактичних оглядів, щоб убезпечити, вберегти людей від хвороб, запобігти їм, а не здійснювати виплати непрацездатності та на поховання?
— Читала лист однієї дівчинки: «Дорогий Миколаю. Я хочу, щоб той коронавірус зник…. І більше нічого в Тебе не прошу…»
— Свічечку життя треба берегти, адже порив вітру епідемії може її погасити. Це розуміють навіть діти. Допоможемо проханню дитини здійснитися саме своєю відповідальністю. Вибираючи життя. Вибираючи особисту безпеку і тих, хто поруч. Щоб усі берегли те, що неможливо повторити…