Коли здригнулася від вибухів земля

Я чув її не раз, ту пісню про одну-єдину
Із сонцем, що з імення світить – рідну Україну,
І серце гріє наче поклик журавля,
Але відчув по-справжньому сьогодні зранку,
Коли здригнулась ще на темному світанку
Від вибухів важких моя земля
Я враз відчув, що і єдина вона й рідна,
І що на неї пошесть поповзла негідна,
Щоб сплюндрувати і на свою віру навернуть,
Вона – цинічна і убога і нездатна зрозуміти,
Що ми – господарі самі собі і нам своє робити,
Ми – українці, в цьому наша генетична суть
“Ми не Росія” – довелось гостям незваним нагадати,
А заразом – “вантаж двохсотий” їм додому відіслати,
Ви сподівались на прогулянку легеньку, “чуваки”?
Ось скоро матері заплачуть десь у Пскові чи у Курську,
А в ресторанах там на день чи два припинять грати “Мурку”
І запитають один в одного: “Зачем туда мы лезли, дураки?”
Ви думали, це Крим, коли вдалося все гладенько,
Коли присягу зрадили підленько
І перебігли на ваш бік з-під стягу синьо-жовтого щурі?
За вісім років стала іншою країна,
Вона свій шлях обрала власний і єдиний
І не бажає брати участь в чиїйсь грі,
І армія її, хоч і народжувалась в муках,
Все ж здатна нині твердо взяти зброю в руки
І міцно врізати нахабам по зубах,
І запалали в небі “Сушки” і гелікоптери,
І танки їх горять від “Джевелінів” наче зроблені з фанери
А ще народ ощириться – і мріям Путіна настане крах
Нехай ми недолугі в чомусь, і невмілі, і недосконалі,
Нехай корупція нас наша просто доконала,
Але – земля ця наша, це наш рідний дім,
І нам самим у бідах наших і проблемах розбиратись,
А якщо вже по допомогу й за порадою звертатись –
То не до того, хто пожежу залюбки влаштує в домі цім
Прийшли непрохані ви – тож непошановані підете,
Якщо кінець свій десь в Херсоні чи Поліссі не знайдете
Казав же недаремно хтось із давніх ваших ще князів:
Той, хто з мечем прийде до нас, той від меча загине,
Та жила й вічно буде жити Україна,
Як би від цього хтось в Кремлі зубами не скрипів
——————————————–
Я чув її не раз, ту пісню про одну-єдину
Із сонцем, що з імення світить – рідну Україну,
І серце гріє наче поклик журавля,
Але відчув по-справжньому сьогодні зранку,
Коли здригнулась ще на темному світанку
Від вибухів важких моя земля
Я чув і знаю, ти таки – одна-єдина
В моїм мовчанні і словах до тебе лину
Твій біль сьогодні – це мій власний біль,
І цей зв’язок не в силі розірвати
“калибры”, “грады”, “аллигаторы”, “атланты”
Це – головне, все решта – тлінь і цвіль
Ігор Дуда