Рятуючись від окупантів, 69-річний Віктор Чайка із села Приморське Херсонської області пройшов понад 250 км. Упродовж п’яти днів долав важкий шлях. Залишатися вдома було небезпечно, адже із першого дня масштабного вторгнення через Приморське їхали російські колони із окупованого Криму на Херсон і Миколаїв. Місцеві мешканці кидали у танки орків «бандерівські смузі», а росіяни стріляли по людях, по будівлях.
«21 березня довелося покинути дім, бо над головою почали літати ракети. Забіг до хати, схопив сумки і рушив», — згадує пан Віктор.
Ризикуючи життям, чоловік пройшов понад 50 російських блокпостів. Майже через кожних 300 метрів стояли окупанти. На третьому блокпосту росіяни забрали в пана Віктора гроші й харчі — кильку в томаті та хлібину. З українськими військовими він зустрівся у Нововоронцовці — на межі Херсонської і Дніпропетровської областей. Звідти транспортом добрався до Кривого Рогу, Дніпра, Запоріжжя, а далі рушив потягом до Тернополя.

«Після поневірянь чоловік добрався до Тернополя. Волонтери дали номер телефону нашої громади. «Приїжджайте!» — запросила я його, — розповідає директорка Центру надання соціальних послуг Шумської міської ради Світлана Скибіцька. — Переночував у хостелі. «Трутнем сидіти не буду! Давайте роботу», — прийшов вранці. Поселили його в селі Биківці».
Прийняла у своїй хаті переселенця Тетяна Гаврилюк, яка, до речі, родом із росії. У жінки — троє дорослих дітей, чоловік помер.
«Староста села просила дати прихисток переселенцям. «Бабусю, візьміть когось. У нас є вільна кімната. У людей горе…» — благала онучка, — згадує пані Тетяна. — Думала, сім’ю якусь візьму. Зателефонували до старости. «Переселенець є. Чи приймете?» — запитала. Я задумалась. «Проситься в село, буде помагати на господарці». — «Нехай приходить!» Так приїхав до мене і живемо. Віктор — золота людина, майстер на всі руки. І на городі, і на господарці порається, вулики доглядає, дров нарубав, разом 12 соток картоплі підгорнули. Він мені допомагає, а я готую, перу. Мій старший син і зять захищають батьківщину, молодший син живе у Тернополі. Ніхто не був проти, що я прийняла гостя. «Правильно зробила!» — сказав старший син. Я народилася в росії, у 1978-ому 19-річною приїхала на Шумщину. Україна тепер для мене рідна. В голові не вкладається, які звірства чинить росія…»