Субота, 25 квітня 2026
• Трагедія у Байківцях: під час будівельних робіт загинув 63-річний чоловік • Зняв свій портрет з Алеї надії: Іван Дробоцький з Шумщини повернувся з полону • Тернополяни витрачають до 60% зарплати на оренду житла • У Тернополі пройде ювілейний фестиваль “Гамселить” • Крафт, апсайклінг і стартапи: молодь Тернопільщини презентувала навчальні бізнес-проєкти у Львові • Тернопіль приєднався до європейської мережі «Міське озеро» • Теракт у Львові: завербована жінка заклала вибухівки у смітник • Назустріч виїхав нетверезий водій… У Тернополі загинули два рятувальники • У Микулинцях рідні загиблих Героїв виготовили стрітенські свічки • Поліція розшукала водія-втікача, причетного до смертельної аварії в Почаєві • Одруження у виправній колонії на Тернопільщині • Архиєпископ Теодор на Богоявлення відвідав воїнів на фронті • На фронті обірвалося життя телеоператора із Тернополя Павла Ящищака • На набережній Тернопільського ставу освятили воду • Смертельна аварія у Тернополі: водій із Харкова збив пішохода • Тернопільські ветерани можуть додати свій бізнес на Мапу ветеранських бізнесів • Постраждалі від ракетного удару тернополяни отримали мікрохвильові печі та електрочайники • Володимир Шматько спростував інформацію про призначення на посаду начальника ОВА • Код мужності. Як розробник Ігор став оператором дронів 2 Галицької бригади • За п’яного сина — 10 тисяч хабаря пропонувала поліцейським жінка на Тернопільщині
«Такого побратимства, як на фронті, я ще не бачив»

Автор: Опубліковано: 27 Липня о 9:29 834


«У Тернополі я відпочив духовно!» — каже військовослужбовець Вадим Рибак.


До нашого міста хлопець приїхав, щоб відновити здоров’я після чотирьох місяців на фронті. Родом він із села Мала Нехвороща, що на Полтавщині. Вадимові 24 роки. Раніше ніс строкову службу. Коли ж почалася масштабна війна, відразу пішов до військкомату.

— Люблю нашу Україну, тому готовий захищати її, — починає розповідь хлопець. — До війни я мав невелику підготовку: служив в армії, брав участь у польових виїздах, проте до такої складної війни не підготуєшся… У селі працював трактористом на фермі, потім — у сейсмології, нафту шукали. На фронт подався добровольцем. Пройшов двотижневе навчання на Черкащині, спершу мене хотіли відправити в Маріуполь, але перекинули ближче до Донецька. Непросто було в перші тижні — без військової техніки, доводилось іти в наступ із «калашами». Росіяни крили нас ГРАДами, ми тиждень ховалися в лісі. Втратили тоді багато побратимів… Важко пережили той період. А згодом нам змінили командування, тепер усе чітко й професійно! Налагодили постачання зброї, мудра розстановка. У нашій бригаді багато хлопців із Закарпаття, з Тернопільщини — захоплююся їхньою відданістю та патріотизмом. Вони готові до кінця стояти за нашу країну. Це надихає! Такого побратимства я ще ніколи не бачив. А подивлюся на деяких місцевих на Донеччині — серце крається, бо їм байдуже. Як так: хлопці з іншого кінця країни прийшли відстоювати рідну землю, а вони сидять у підвалах?! Є там окремі «екземпляри», що чекали путіна, тож «зливають» інформацію про наші позиції… Щоправда, гріхом було б всіх узагальнювати. На Донеччині теж є свідомі. Запитували нас, чим допомогти, приносили харчі. А один хороший чоловік показав нам усі стежки в окрузі, де ми тримали позиції. Завдяки цьому ми змогли вивести наших побратимів із оточення — навіть тих, у кого не було шансу вийти. Попри різні моменти, війна згуртувала українців. Хочеться, щоб так було і після війни. Ми стали єдиними: від Сходу до Заходу, від Півночі до Півдня.
На війні легше, якщо тебе підтримують добрим словом і любов’ю рідні. У мене є батьки, три сестри, вболівають за мене, моляться. Приємно, що на фронті чимало моїх земляків-полтавчан. Якщо ми воюємо, щоб захистити рідну землю, своїх рідних, свій дім, то росіяни невідомо чому приперлись… За що вони гинуть? Армія путіна — це стадо овець, це ненаситна сарана… Їм що скажуть, те й роблять. Не мають власної думки. Я бачив цих загарбників зблизька. Виглядають через пшеницю — зовсім юні, ще молодші від мене. Що вони бачили в житті? Прийшли вбивати наш народ… Нелюди! Дивуюся, що російська влада навіть свій народ не цінує, він їй не потрібен. Нам ще довгенько доведеться кріпитися, але я впевнений, що переможемо. У нас могутній народ і віддана армія! Ось підлікуюся і знову поїду до побратимів. Встиг оглянути Тернопіль — гарне місто, чудовий став. Якщо не виє сирена і нічого не летить від росіян, то спокійно і затишно. Хочу, щоб якомога скоріше закінчилася війна, щоб Україна перемогла озвірілу росію.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Креативні команди, продакшени та митців запрошують долучитися до державної ініціативи підтримки культурного продукту «Тисячовесна»...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 21:53


Під час будівельних робіт на приватному домогосподарстві села Байківці загинув чоловік 1963 року народження...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:07


У Шумську на Алеї надії стало на один портрет менше - Іван Дробоцький, із села Обич зняв своє фото з алеї, присвяченої військовослужбовцям, які зникли безвісти або перебувають у полоні...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:30


Бізнес на Тернопільщині продовжує розвиватися завдяки державній грантовій програмі «Власна справа», яку реалізує Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України спільно з Державною службою зайнятості...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:10


Найдорожча оренда однокімнатної квартири — у Києві, у середньому 23 000 грн за місяць. Також до топ-5 міст із найвищими цінами на зйомне житло входять: Ужгород — 20 500 грн, Львів — 16 500 грн, Івано-Франківськ — 16 400 грн, Черкаси — 16 000 грн за місяць...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:00



Теми дня
24 Квітня
23 Квітня
7 Березня
24 Лютого
22 Лютого
1 Лютого