Після того місто закрили для цивільних. Чоловік рушив на Тернопільщину, де вже майже рік мешкають його рідні. Дружина, донька та онуки знайшли прихисток у селі Вільховець Саранчуківської громади. Вибухи, постріли, вуличні бої — все це досі вчувається бахмутцю. Не може спати ночами від важких думок. Вболіває за українських воїнів і вірить, що вони втримають його рідне незламне місто, а за тим підуть в контрнаступ і звільнять Бахмут та інші наші окуповані території.

«Влупили ГРАДами по цвинтарю — мертві повставали…»

— 27 лютого цього року я приїхав на Тернопільщину. Залишатися далі в Бахмуті вже було нереально. В останній день по мені цілився російський снайпер: то за спиною стрельне, то — переді мною. Схопив я документи, ліки, перехрестив руїни хати і пішов до «Пункту Незламності», — розповідає пан Станіслав. — Бог разів з десять за ці місяці відвів смерть… За 13 метрів від мене зірвався артилерійський снаряд. Вирва — сім метрів в діаметрі. А я вижив. За два метри від гаража впала міна. Дах хати знесло, пів стелі… На нашій вулиці нема жодного цілого будинку, довкола — вирва на вирві. На моєму городі — чотири ями по сім метрів в діаметрі від прильотів. Не думав, що на старості доведеться таку війну пережити… Мої батьки воювали у Другій світовій війні. Батько пройшов увесь фронт. Мама була в партизанському загоні Ковпака. Наслухався від них, а тут і нашому поколінню випало… Коли я залишав Бахмут, забрав нагороди батьків. З «Пункту незламності» мене і ще трьох осіб вивезли правоохоронці. Це був останній евакуаційний екіпаж. Я до останнього вірив, що ЗСУ дадуть відсіч російським мародерам. Мешкаю в приватному районі Будьонівка. Там вже мало залишалося цивільних. Більше люди ховалися у багатоповерхівках. Ми знали, як свистять міни. Якщо близько, то ховалися, а якщо полетіла далі, то не звертали уваги. Чую, ось-ось упаде — падаю до землі. В кінці нашої вулиці — цвинтар. Як влупили туди росіяни ГРАДами, то, мабуть, мертві повставали… Торік були прильоти по Бахмуті, а від січня цього року почалися безперервні страшні бої. У місті зараз гірше, ніж у пеклі… На Тернопільщині нас прийняли з щирим серцем. Руку підтримки нам подають від БФ “Карітас-Бережани”.

«Сусіда Романа застрелив російський снайпер»

— Усе, що набув за життя, втратив… Нічого у мене нема. Але я вижив, це найважливіше, — продовжує пан Станіслав. — Багато цивільного населення загинуло… Одна жінка ішла по гуманітарку, прилетіло — розірвало на шматки… Зібрали ми останки, поховали. Таких випадків чимало. Після мене на нашій вулиці ще залишався сусід Роман. Днями його застрелив снайпер… Мені розповіла одна сім’я з сусідньої вулиці, яка ще виходить на зв’язок. У Бахмуті постійна небезпека. У нашому районі точаться вуличні бої. Частину мешканців міста росіяни вивезли на окуповану територію. Українські захисники тримаються добре! Я з ними дружив, допомагав, вони мене підгодовували, бо з харчами там скрутно. На моєму городі стояли мінометники. Заходили до мене, спілкувалися. Якось прилетіла міна на їхні позиції. Двоє двохсотих, троє трьохсотих… Коли їх вивозили, влучило в їхню автівку. Всі загинули… Наприкінці грудня минулого року були прильоти по наших розвідниках, які запускали дрони. Одна міна впала на горіх — викорчувало, друга — по хаті, а третя — по підвалі, де сиділи хлопці. Побігли ми туди з чотирма сусідами. Почали їх відкопувати, лили воду, бо все горіло. Шістьох витягли, а чотирьох не змогли. Їх через день дістали… Бахмут вщент зруйнований. Там такі прильоти були, що автівки піднімало. Бачив, як легківку розім’яло на стіні між другим і третім поверхом. А що казати про людей… Бахмут був дуже гарним спокійним містечком. Заснований у 1571-ому році. А росіяни знищили його… Ніхто не думав, що таке буде. Росіяни називають нас братами. Які вони нам брати? Навіщо прийшли на нашу землю? Ми їх не кликали. Слів нема… Росія показала своє обличчя. Вбивають українців, знищують наші села і міста. Нормальні люди не будуть творити таке зло. Росіяни — нелюди. Днями ми ходили на похорон воїна з Тернопільщини, який загинув біля Бахмута. Серце розривається…
Вірю, що українські захисники втримають Бахмут. Рано чи пізно росіяни понесуть відповідальність за свої безчинства. А ми повернемося додому. Будемо помалу відбудовувати своє місто, яке безмежно любимо. Хоч у Бахмуті — руїни, але там — моє життя, моє гніздо. Перемога — за нами.